Лина Костенко А жизнь идет

А жизнь  идёт, и всё без корректур
И время мчится,  не  сменив галопа.
 Давно уж нет маркизы Помпадур,
 И мы уже живём после потопа.
Не знаю я, что будет после нас,
 в какой наряд природа облачится,
 Не устаёт трудиться   только час,
 А мы живые, нужно торопиться.
Придумать  что-то,  чтоб осталось после нас,
 А мы – ничто, а мы пройдём как тени,
 Чтоб только неба серо-синий глаз
 Увидел Землю в золотом цветенье.
Чтобы леса не вымерли как тур,
Слова не обеднели, будто руды.
А жизнь идёт , и всё без корректур.
И как напишешь так оно и будет.
 Не  огорчайся, что не так звучит строка,
 Прозрений не стыдись, они как маки,
 Не бойся правды, хоть она горька,
Уныния не бойся после драки.
 Побойся в  душу человеку наплевать –
Сломаешься и выгоришь как факел.

 оригинал
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.