Лина Костенко Нехай пiдождуть...

Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм... ми минаєм... так-то...
А час — це тільки відбивання такту.
Тік-так, тік-так... і в цьому вся трагічність.
Час — не хвилини, час — віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання —
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, —
дивися: Час, великий диригент,
перегортає ноти на пюпітрі.

 Пусть подождут нас неотложные дела,
 Я насмотрюсь на мир, где я жила,
 Поговорю с хорошими людьми,
 Проходит мимо время, а не мы.
 А мы проходим… мы проходим… так-то,
 А время – только отбиванье такта,
 Тик-так, тик-так –  нам кажется беспечность,
 А время – не минуты, время – вечность.
 А день и ночь, с полночи до рассвета –
 Одни лишь вехи этой эстафеты,
 Случайный миг, затейливый узор,
 Последний луч на радужной палитре.
 Смотрите – Время – гениальный дирижёр
 Переворачивает ноты  на   пюпитре…