Переводы

Леніна Кудренко

Золота середина

    Осінь прийшла неочікувано. Ні тобі бабиного літа, ні морських прогулянок! Дощі залили все навколо. Жанна не любила осінь, як і зиму з весною.
Найрадісніша пора року — літо, на жаль, позаду...

    Жінка подивилася у вікно і зіщулилася. Потім, глянувши на годинник,
почала накривати на стіл — скоро підійдуть дівчата! Звичайно, комусь сторонньому і в голову не могло спасти таке — назвати двох матрон, далеко не першої молодості, дівчатами. Для Жанки це було справою звичною, адже йшлося про її кращих подруг! Вона замислилась...

    Ні, все-таки всупереч побитій думці якогось женоненависника — жіноча дружба має бути! Хоча Жанна, була набагато молодша за своїх приятельок, але всі їхні неприємності та щасливі моменти намагалася ділити порівну. А вони, у свою чергу, ділилися багатим життєвим досвідом, у вигляді нескінченних порад, а простіше – викладаючи своєрідний курс молодого бійця по руках та ногах, пов’язаного сімейними тенетами. Представивши своїх подруг, вона, мимоволі, посміхнулася: «Скільки ж років вони дружать?» А дружили Світлана з Галиною, справді, дуже довго! З Жанною,вони познайомилися багатьом пізніше...

Подруги

    На підприємстві, куди обидві потрапили за розподілом, всіх здивувала
прихильність дівчат, такими різними вони були: владна, зовсім непередбачувана Світланка, та ніжна, неймовірно спокійна, красуня Галинка.

    Робочий день пролітав непомітно в очікуванні танців, походів до театру та нових знайомств... На щастя, дівчатам не довелося ділити між собою своїх коханих і їхня дружба нічим не була затьмарена, навпаки!
 
    Минуло зовсім небагато часу і подруги святкували найщасливішу подію у своєму
житті, яке в один день відбулося — весілля!

Світлана, Ланонька, Світланка...

    Світуля була дівчиною розбещеною, яка не звикла собі ні в чому відмовляти. Виросла вона в родині, де постійно перебувала в центрі уваги. Старші брати та люблячі батьки балували пізню дитину. Мабуть, звідси її непомірна гордість і честолюбство.

    Зрозуміло, такій дівчині зовсім непросто знайти собі гідну пару, хоч
вибір був завжди. Але те, що поряд з екстравагантною Світланкою виявився досить непомітний Сашко, у гостей, які прийшли на весілля, викликало щонайменше подив. Здавалося, що після завершення весільної церемонії, велика наречена підхопить свого «Сонячного чоловічка», рудого обличчям, з космами та вусами, того ж таки, вогняного кольору і понесе далеко-далеко!

    «Що ж вона в ньому знайшла?» — цим питанням ставилися всі присутні на урочистості. А знайшла вона - цілий стан, криницю невичерпної любові! Погодьтеся, яка жінка відмовиться відчути себе справжньою королевою?!!

    З роками «Сонячний чоловічок» з рядового інженера перетворився на
високопоставленого чиновника і навіть його шевелюра, яка згодом помітно
порідшала, надавала своєму власнику якийсь незрозумілий шик.

    Іноді Олександр Семенович, тепер до нього зверталися виключно на Ви, повертався додому пізніше, ніж звичайно. Наради, як він неодмінно пояснював Ланці, закінчувалися далеко за північ, але мир у сім’ї завжди відновлювався завдяки лише їм двом відомої гри: Світланка зображала з себе неприступну цитадель, а Сашко, як завжди, брав її штурмом. Дуже вже любив свою Ланку і хто знає, чи не потрапив він у безглузду історію - жити б їм разом до сивого волосся, але...

    Якось, після чергової «наради», він опинився в ліжку не своєї коханої жінки, а молоденької секретарки найкращого друга. Прокинувшись і думаючи, що знаходиться вдома, до того ж нестерпно боліла голова, а очі, перетворившись на вузькі щілини, відмовлялися щось розрізняти, Сашко, без задньої думки, почав звати Світлану.
Але... на його несамовитий крик у спальню «впливла» незнайомка в негліже, ім’я якої він так і не зміг згадати. Саньок, сором’язливо прикривши свої стегна ковдрою, попросив останню звільнити приміщення, щоб привести себе до ладу.

    Квартиру новоспеченої пасії, він залишив по-англійськи, тобто - не  прощаючись. Згодом чоловік забув цю нетверезу пригоду, але саме вона стала початком кінця його сімейного життя...

    За кілька місяців у квартирі задзвонив телефон. Молодий, уїдливий голос наполегливо вимагав Олександра Семеновича. Для Сашка це було несподіванкою, але найжахливіше чекало попереду.

— Я слухаю! — він ледве стримував нетерплячість під поглядом дру-
жини.

— Навіть так! — на іншому кінці дроту явно знущалися:— Тоді слухайте уважно! Вас турбує Олена!

— Яка Олена? — Сашко почухав потилицю, намагаючись згадати когось із таким ім’ям.

— Така! Так, Сашко! Яка коротка чоловіча пам’ять! Всю ніч клявся в коханні, потім зник на кілька місяців, а тепер і не згадаєш імені матері своєї майбутньої дитини?

— Не зрозумів, якої дитини?

    Світлана, яка досі слухала нескладні відповіді чоловіка, різко вирвала
слухавку з його руки.

— Вибачте дівчино! Я щось почула про дитину?

— Ви не чули, шановна?!! Я вагітна від вашого «благовірного»...

    Світланка мовчки поклала слухавку і... як ні в чому не бувало, попрямувала до шафи. Зізнатись чесно, такої реакції дружини, Саньок не чекав. Він безпорадно розводив руками і повторював:

— Кохана, що робити? Вона вагітна!

    Дружина, діловито, склала найкращі речі Сашка у величезну валізу, потім відчинила вхідні двері та повільно вимовила, викидаючи зрадника на сходовий майданчик, у трусах і домашніх капцях, не даючи тому схаменутися:

— Все, що ти міг, ти вже зробив! Тепер залишається справа за малим – дитину виховати!

Наступної миті у Сашкових ніг опинилася валіза, викинута слідом за її господарем. У голові Олександра Семеновича промайнуло: «Це зачинилися не двері, а остання сторінка книги про щасливе і нереальне кохання».

    З прострації його вивів холод і Саньок приступив до огляду своїх «ті-
лесів». На сходовому майданчику сидів чоловік за сорок, руки та ноги якого
були вкриті рудим волоссям, до того ж - плішивий!

     Сашко вирішив підняти валізу, але та, зрадливо, вивалила перед своїм
господарем вміст. І треба ж! У цей час сходами підіймався сусід, Григорій
Іванович, що спирався на паличку.

— Які люди! Що Саньок, депортували? Та ще за повним обмундируванням!

Його погляд зупинився на шматку мила, що випав зі злощасної валізи.

— М... так! Озброєний до зубів!

    Сашко відразу знайшовся:

— Та ось тільки мотузка, як на зло, то занадто товста, а то, як нитка
рветься!

— Та це не біда! Пішли до мене, я тобі білизняний відріжу!

    Ось так «Сонячний чоловічок» опинився в бурхливому морі життя, далеко від Світланиного корабля, як за рятівне коло тримаючись за нову дружину - Олену.

Галинка

    Галочка була дівчиною доброю та сором’язливою, але покохавши Дмитра ініціативу взяла на себе. Занадто нерішучим він був. Дивно, але багато чоловіків наївно вважають, що одружуються, зв’язуючи себе путами Гіменея.

    Ні, одружуються саме жінки, оскільки чоловіки найчастіше виходять «Заміж», а дружини, трансформуючись у чоловіків, звалюють на свої тендітні плечі відповідальність за домочадців. Не була винятком і Галинка, намагаючись упорядкувати побут сім’ї, що складався крім неї з інфантильного Дімулі та трьох дочок.

    Багато років такий стан речей, ніби влаштовував всіх, але в одну мить зміни, що відбулися з чоловіком перевернули все до гори ногами. Галинка вкотре переконалася у мудрості французів, які у будь-яких життєвих ситуаціях займаються пошуком жінки.
 
    Виявилася вона і в Дмитра: немолода особа, старша за нього на багато років, впевнена в собі, до того ж — дуже підприємлива, яка зуміла в нових умовах сколотити стан, докорінно змінила Дмитрика.

    Після грубої розмови з дружиною, він, демонстративно грюкнувши дверима, залишив сім’ю.

Прикрий збіг

    І ось, нерозлучні подруги які, немов за домовленістю, втративши в
один день чоловіків, одна за одною, прибули до Жанки.
На жаль, коли Фортуна повертається до вас спиною, важко пережити
подію поодинці. Іноді просто необхідно поділитися своїми прикростями з
друзями.

    Звичайно, не обійшлося без сліз і щирих подробиць... Зараз і не згадати, хто з подруг був ініціатором, але ця сумна подія була названа «Золотою серединою», і не через те, що за вікном була осінь, через те, що половина життя було прожито.
    Далі двом із них надавалася повна свобода дій. Хоча ні Світланка, ні Галинка повною мірою не усвідомлювали, що їм робити з цією самою свободою?

    У цей день, щороку, стіл накривався по святковому, але веселості, проте, не додавалося. Навпаки, всі розмови зводилися до наболілого, а Жанна, молодша з подруг, нехай і замiжня, була змушена вислуховувати їх нескінченні поради.

— Так, - промовляла Світлана, звертаючись до подруг, — мабуть, я сама винна у тому, що трапилося. Була надмірно владною, часом незадоволеною всім і вся! А Галка?

— Я? Вигладжувала коханого! Результат: «Все та ж пика, тільки вид збоку!»

— Так ось, люба, - підбивала підсумок Світлана, — щоб уникнути самотності, ти просто маєш залишатися тезкою нашої зустрічі, тобто – «Золотою серединою»!

    Жанка, щорічно вислуховуючи цю маячню, щиро дивувалася: «Кому ж і чим вона зобов’язана?» Про себе, вона давно охрестила осіннє святкування «Похороном щасливого життя», але, щоб не образити подруг, продовжувала зображувати зацікавленість моментом.
    Ні, сьогодні вона їм обом висловить все. Життя таке коротке, скільки
можна займатися самобичуванням?

Богема

    Від невеселих думок її відірвав дзвінок у двері. На порозі стояла щаслива, красива Світлана.

— Дорогуша, у мене такі новини!

— Може ти, все ж таки, пройдеш у квартиру?

— Зрозуміло! - роздягаючись, Світланка не переставала базікати,— Коротше,
познайомилася я зі справжнім чоловіком! Звичайно, не молодий, не красень, але щось у ньому, безперечно, є! Художник, одним словом – богема!

— Ланка, дозволь поцікавитися, яку роль у житті вищеназваної богеми тобі належить зіграти?

— На даному етапі – натурниці, а далі? - вона закотила очі,— Як карта ляже!

— Галку цитуєш?

— До речі, а де вона?

— Ти в мене питаєш? Я думала, ви разом завітаєте. Але... повернемося до наших баранів, - вона обійняла Світлану...

— Жано, невже, я не заслуговую хоч трохи щастя?

— Як на мене - цілий вагон!

— І маленький візок! Знущаєшся? Ти хоча б колись можеш бути серьозною? Вічно приколюєшся! Соромно сміятися...

— Чи знаєш, сьогодні ти, далеко не сира і тим більше - не убога, навпаки! Так, чекаємо на Галину!

    Та, вже буквально за десять хвилин, постала перед подругами в незвичному для них вигляді. Класичний безлад на голові плавно переходив на обличчя: сліди від помади спостерігалися не тільки на губах, щоках... ай на лобі.

— Оце так! - у Жанки захопило подих, — Жінка, з якої ви м’ясорубки завітали?

— З любовної, - Галина анітрохи не зніяковіла,— сподіваюся, ви не заперечуватимете, якщо до нас приєднається один цікавий чоловік?

— Веди жертву! - Світлана підморгнула гостинній господині.

Галка почала тараторити своїм телефоном, звертаючись до якогось Масика, запрошуючи останнього піднятися у квартиру подруги...

    Жанна відчинила двері перед гостем, що прибув.

— Ви, наскільки я розумію – Масик?

— Дозвольте представитися! Руслан.

— Дуже приємно! Жанна.

    Жінка із живим інтересом розглядала гостя.

    Чоловік виявився так-собі: невизначеного віку, такої ж невизначеної
національності. Ріденька бороденька надавала обличчю безглуздого виразу.
Маленького зросту, Жанна була на голову вище за Руслана. Витягнутий тулуб на кривих, коротких ніжках. Одним словом – Масик.

    Руслан же, навпаки, залишився дуже задоволений баченням симпатичної особи та відразу перейшов у наступ:

— Я художник. Жанночка, хочете стати моєю натурницею? Розумієте, я працюю над новою картиною і мені потрібні три моделі. Дві жінки, які якнайкраще підходять, я вже знайшов.

Увійшовши до кімнати, він продовжив:

— А ось до речі й вони!

Світлана з Галиною переглянулися.

— Цей тип і є твій ненаглядний Масик? - сказала Світлана.

— Звичайно! - Галочка посміхнулася, — А ще: котик, зайчик... - вона підійшла до чоловіка і почала смикати його за бороду:— I...

— Козлик! - продовжила перелік Світлана,— Очевидно, цей безсоромний козел не пропустить жодної спідниці! До Жанки вже кадрився, а ти до нього з дифірамбами!

— Жінки, не треба сваритися! У мене велике серце!

    Жанка голосно розреготалася. Її несподіваний гість криво посміхнувся і, нітрохи небентежачись, поцікавився:

— З якого приводу цей шикарний стіл?

Жінкам нічого не залишалося робити, як розповісти всю передісторію
традиційного застілля.

— Так! Подібного ідіотизму, я ще не бачив! Як усе запущено! І це називається початком нового життя? То чому ж ви самотні? Де кохання, флірт нарешті?

— Припустимо, флірт не вдався з твоєї милості!- Світлана недобро подивилася на чоловіка, — А кохання? Чоловіки нашого віку давно катають у візках своїх ону-
ків. Відірвавши їх від цього заняття, ми станемо руйнівницями сімейного вогнища. Першою жертвою у цьому випадку буде дружина. Повір, козлик, побувавши в схожій ситуації, такого і ворогу не забажаєш!

— То у вас тут інститут шляхетних дівчат? Милі жінки, ви що? За всіх часів любов не обходилася без жертв! Першими є батьки коханих, якщо вона впала на людину в юному віці. Потім – дружини, чоловіки... Кохання схоже на море, головне – не боятися увійти у воду. Що до господині будинку. Чи не здається вам, шановні пані, що вашій відданій подрузі порядком набридли всі ваші поради? Що ви її самотністю лякаєте? «Що руському добре, то німцеві смерть!» - це вигадав не я. Якщо Жанна порине з головою в нове кохання, то від цього виграє не тільки вона, а й усі ми!

— Що я бачу?!! Дівчата, нарешті у вашій заїждженій п’єсі «Золота середина» з’явився новий персонаж? До того ж — філософ! - Жанкін чоловік, який несподівано виріс у дверях, перервав Масика.

— Художник! - поправив Руслан.

— Дуже задоволений. Досить гримуча суміш! І що він забув у моїй квартирі?

— Запрошую присутніх тут дам у свій готельний номер!

— Лихо! Та ви, як я бачу – сучасний Казанова!

— Скоріше - Дон Жуан! Моє кредо – зачарувати! У цих милих жінок з’явилася унікальна можливість бути зображеними на полотні найталановитішого (до чого помилкова скромність?) художника!

— Якщо ви такі талановиті - творіть тут!

— Як можна? У вас, я зможу зробити лише начерки!

— Решта – по пам’яті!

Картина

    Так Руслан, розпочав роботу. На кілька наступних днів квартира Жанни перетворилася на майстерню...
Потім, прихопивши з собою Галину та Світлану, художник поїхав у
столицю.

    До речі, через деякий час, обидві подруги, які остаточно пересварилися між собою, повернулися в рідні пенати.

    Життя тривало! Зима змінилася весною, та, у свою чергу, літом, яке
принесло із собою не лише спекотні дні, а й зміни у долі Світлани. Вона нарешті знайшла своє щастя, уособленням якого став літній вдівець.

    Восени, Жанна з чоловіком та Галчонком заглянули на вогник до мо-
лодят. Вечеряючи поглядали на телевізор, але репортаж із художнього сало-
ну розбурхав усіх.

На екрані молоденька журналістка брала інтерв’ю у Руслана!

— Ваша нова робота під назвою «Золота середина» зробила сенсацію!
Яка головна думка переслідувала вас під час написання такої незвичайної
картини?

— Звернення до всіх розчарованих людей. Дуже часто людина, потрапляючи в неприємні ситуації, намагається звинуватити себе та уберiгає від помилок своїх друзів. Можливо, цього не слід робити взагалі? Адже будь-який досвід корисний, а негативний – подвійно. Кожен з нас є унікальним і є для когось Золотою серединою!

— Відкрийте таємницю, - наполягала репортерка, — хто був вашою моделлю?

Витримавши паузу, Руслан відповів:

— Це секрет!

    Потім картина, у всій красі, була показана телеглядачам!
Усміхнене обличчя Жанчиного чоловіка витяглося... На полотні був
зображений саме він!!!

— Півень він, а не художник! Потрапить під руку - приб’ю!

А Галка, що билася в істериці, не переставала повторювати:

— У Руслана дуже велике серце! Дуже!!!