***Сни здатні розкрити нам увесь трагізм нашого існування в образах, які неможливо передати словами.Не так образи навіть, як глибину і всі нюанси переживання.Це переживання таке самотнє уві сні, але ще самотніше пробудження.Сягнувши кульмінації у останньому сні Германа, я усвідомила, наскільки це вразило його, і що тепер йому потрібна підтримка.Ще не настав той час, коли духи відходять в лісові хащі й поринають у в"язку матерію болота.Він тремтить,сидячи на краєчку крісла, долоні затиснуті між колін, тіло нахилене вперед. Ще трохи і він почне ритмічно розгойдуватись - атавістичний жест, що означає ритм серця матері чи гойдання колиски.Це так страшно.Той, що не спить, все ще борючись з дрімотою, розгублено метушиться коло нього, почуваючи страшенну незручність від того, що став свідком такої недостойної слабкості, і не знаходить слів. Я теж не можу їх знайти.Я можу лише описати побачене. © Copyright: Галина Пагутяк, 2010.
Другие статьи в литературном дневнике: |
