Шевельов про Московiю
З Наступаючим!
https://www.youtube.com/watch?v=FsVGYeCfwSY
https://www.youtube.com/watch?v=umTxO3eXexE
"Мені вже доводилося писати про те, що сила советської пропаганди полягає зовсім не в переконливості. Навпаки, совєтська пропаганда ніколи не витримує ані простої логічної аналізи, ані найпростішого зіставлення з фактами. Вона розсипається тоді на порох і втрачає будь-яку дійовість.
Одначе вона в суті речі й не претендуе на таку переконливість. Її мета інакша: вдовбувати свої твердження й гасла так довго, поки вони стають звичними й людина втрачає критичне ставлення до них. Колись Толстой визначав суть мистецтва як зараження почуттями й наставленням супроти світу.
Це типово російське розуміння мистецтва як свого роду пропаганди можна було б покласти й в основу визначення суті большевицької пропаганди як такої.
Тому головна метода боротьби з большевицькою пропагандою мусить бути не якась емоційна контрпропаганда, а передусім тверезе вказування на факти, на дійсність. Воно допомагає, як холодна вода сп'янілій людині.
Правда, в обох випадках перше враження не належить до приємних. Це може бути навіть почуття розчарування й жалю за втраченими алькогольними мріями й видивами. Але трохи згодом, коли похмілля мине, повернена до дійсности людина буде тільки вдячною за радикальне лікування.
До традиційних і трафаретних уже тверджень совєтської пропаганди належить твердження, ніби совєти несуть людству величну нову ідею, здатну запалити всіх і кожного, ідею нового суспільного ладу, тоді як "гнилий Захід" неспроможний висунути й протиставити жодної рівновартної ідеї, а тільки чіпляється інстинктивно за вчорашній день.
Це типове твердження совєтської пропаганди, але воно таке липке, що прив'язалося й до багатьох людей, на еміграци сущих, і вони повторюють його, — правда, не з почуттям тріюмфу як це роблять советчики, а з почуттям гіркого жалю, - але повторюють його раз-у-раз.
Можна знайти це твердження й на сторінках деяких - навіть першорядних еміграційних періодичних видань. Ані трохи. Це звичайне облудне спотворення фактів, розраховане на "зараження" через постійне повторювання.
І коли його повторює дехто з безперечних ворогів совєтського ладу, то треба прямо сказати, що він мимоволі, але підтримує ілюзії, вигідні тільки советам. Треба просто і з усією силою ствердити, що ніяких ідей власних ідей - у совєтського ладу нема, ніякими власними ідеями запалити нікого він не може, що світ творчих і живих ідей, - це якраз західній світ.
Це стосується до науки. Загальновідомо, що совєтська наука зійшла на пси, і полювання на західніх фахівців виявляє з не відкличною ясністю, що вона живе обкраданням Заходу.
Ті науки, де цього обкрадання не провадиться, - насамперед гуманітарні, - зайшли в цілковитий глухий кут і виразно деградують, обертаючися в колі перестарілих метод, не спроможні творити жодних широких концепцій. Що може в совєтській науці дорівняти хоч би концепціям Тойнбі в історії, або фонологічної школи в мовознавстві?
У політиці — хіба випадкове малпування західніх назв і зовнішніх форм західніх інституцій? Аж до останнього скасування незахідньої назви партії большевицької та впровадження західньої "президії" в центральні органи партії. Але, може, найчутливіший термометр, що реагує на поведінку суспільного організму небезпосередньо - тому особливо яскраво, — це мистецтво. І тут картина особливо катастрофічна.
Бо що спільного з мистецтвом має серійний виріб романів про соцзмагання, фільмів про черчілофашистів і розфарбованих фотографій з неіснуючого ідилічного життя щасливих советських громадян? І в яке порівняння можна ставити цю олеографічно- плитку казенщину з багатством творчих шкіл і шукань на Заході?"
Юрій Шевельов. 1953 рік.
Другие статьи в литературном дневнике:
