...Кімната, вікно, стіл, комп, я сам - ми всі дивимося на схід сонця. А воно сьогодні з'явилося на такому ясному небі, таке прокинулося яскраве, що довелося нам усім - кімнаті, вікну, столу, компу та мені - спочатку примружитися, а потім і фіранки зсунути.
А сонце не вгамувалося; спочатку промінцями між фіранок засліплювало, а тоді почало нагрівати кімнату, вікно, стіл, комп, фіранки та мене. Ми покинули роботу, заплющили очі та віддалися теплу - а воно було майже таким, як вчора... ні, два тижні тому, в серпні, влітку. Сидимо тепер, дивимося в літо, осяяні, примружені, зігріті, усміхнені, засмучені...
Аж раптом на фіранці з'явилася рухома тінь. Такий рух особливий - наче тінь пересувається по кривій, намальованій в тривімірному просторі. А простіше сказати - пурхає; то метелик завітав на наш балкон, збагнули ми разом - кімната, вікно, стіл, комп, фіранки та я сам.
Ні, не метелик. Це жовтий лист в'яза, що росте під вікном. В'яз ще весь зелений; певно, сьогодні отримав свою першу осінню повістку та похапцем неї позбувся.
...Ось воно що. Кімната, вікно, стіл, комп, фіранки, я, жовтий листок, зелений в'яз, вулиця, місто, світ - ми всі дивимося в осінь.
