Вчора були неймовірні умови для спостереження зірок - навіть своїм короткозорим і неозброєним оком я бачив їх більше, ніж будь-коли. Ба більше - я не просто не озброїв очі біноклем, як зазвичай, а навіть їх роззброїв, розсідлав, себто зняв окуляри, а зорі не зникли, сяяли, блимали, мерехтіли, жевріли, виблускували, мигали, іскрили - рясно, скрізь, одразу над покрівлями, дахами та банями, всіма своїми космічними кольорами. Я наче не київським тротуаром крокував, а походжав капітанським містком астрономічного флагмана Hubble у 550 км над Землею. Світло на містку, ясна річ, вимкнене, то ж я не бачу другого пілота Тоню, тільки чую, як її кігті крешуть підлогу зорельота.
Зазвичай такі космічно-астрономічні прогулянки у нас тут неможливі - тому що звичайним київським вечором звідусіль ллється світло, тепле, холодне, яскраве, притлумлене, та за будь-яких умов значно потужніше за зоряне. Де-не-де прорвуться крізь нього хіба що світила найпершої зоряної величини та Місяць уповні, як тепер - повня, до речі, цими ночами неймовірна, аж очам боляче, аж дахи виблискують, наче криті щирим сріблом і освітлені найпотужнішим ксеноном. Але й цей супутниковий ксенон без земних ліхтарів, вітрин і вікон не здатен засліпити зірки - і вони вчора красувалися-хизувалися. Як-то кажуть, небо визоріло - і так рясно та щиро, що античний астроном Гіппарх, який і запровадив зоряні величини у своєму ІІ ст. до н.е., поправив би власні визначення та склав окрему таблицю: Величина (яскравість) зірок над Києвом у жовтні 2022 р. н.е.
Втім, такі, якщо не кращі умови для спостережень зоряного неба вже колись були. Пригадуєте, у 90-і серед зими сталася відлига, теплий дощ, а потім температура почала стрімко падати, і половина Україна сиділа в темряві, і довгенько сиділа, через обірвані дроти. Я саме навідався у Херсон до батьків, пішов погуляти рідними вулицями, і гуляти мені довелося навпомацки: ані ліхтарів, ані світла у вікнах, нічого, лиш подекуди блимають свічки та каганці. А потім я подивився вгору - і побачив те саме, що й учора на іншій рідній вулиці, тепер вже київській: зорі, незчисленні, яскраві аж сліпучі. Та за деякий час обірвані дроти відновили, і села та міста України знову заляло земне світло, а небесним світилам довелося йому поступитися...
...аж ось і сонце - а цього світла ані генералу суровікіну, ані генералу морозу не загасити. Як і нашого прагнення волі та перемоги.
