***Давно не заглядала на місцеві сайти. Нині вранці зазирнула і неймовірно зраділа одному інтерв"ю. Провів його мій однокурсник і друг Василь Зубач з мало в нас відомим художником, непопулярним, нерозкрученим, але дивовижно талановитим Олександром Громовим. Ось одне із запитань Василя і відповідь на нього Олександра: — Шлях духовного розвитку особистості простежується в тому, що вона рветься спочатку десь на Тибет, а потім і на своїй вулиці легко Тибет зможе змоделювати. Чи є вже в тобі відчуття, що Тибет там, де ти, Україна там, де ти зараз, хоч це і в якійсь Африці або Албанії? — Після п’ятдесяти років від часу свого народження Тибет треба знаходити в самому собі. Досить давно почитав одну інформацію в пресі, що в Індії живе якийсь святий. І проживає останні тридцять років на дереві. Практично з нього не злазить. Та без усяких засобів масової інформації він знає про все, що робиться в світі. Ніяке питання не може заскочити його зненацька. Це говорить про те, що людина себе знайшла, віднайшла спілкування з якоюсь невідомою матерією і в цій точці світу, на цьому дереві володіє всією інформацією без книг, радіо, телевізора і вчених рад із надмірними вченими ступенями. Так саме і художник. Колись не пускала їхати "залізна завіса", а зараз усі кажуть: "Їдь!" Але бажання їхати щось дивитися в мене дуже мало. Зараз інформаційний простір настільки великий, що на місці, проаналізувавши, можна створити свій певний світ, копирсатися в ньому. Створювати чи не створювати, думати чи не думати. Але щось робити тут і зараз. © Copyright: Ирина Мадрига, 2009.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
