Рецензия на «В долонях мокрих вiд сльози» (Марина Сидоренко)
Насправді, вихор пустоти, Лиш на позір до нас байдужий -- З"являється, немов, знічого Прямує --також-- в нікуди Його мета, підступно-ниця, У тому саме й полягає Аби збентежити нам Душу, Навіять спогади сумні А на завершення,-- як вдасться,-- То змусити іще й страждати... Тоді -- досягнуто мети, Отримано, чого жадалось, Оте спустошення Душі -- Для нього якісний пожиток. Мандрує він, байдуже, далі Вдивляючись в наступні жертви... Проте, в нотатнику своєму, Твою вже має він адресу І, за найменшої нагоди, Навідатися прагне знову. Для відсічі де взяти зброї? Яким же чином захиститись? А спробуй стати "несмачною" -- Нехай той вихор пустоти Не знайде тихого страждання. А теплі, лагідні долоні Тримають спокій та любов. Він не погодиться одразу І повертатиметься знову, Та -- незнаходячи поживи -- Все ж буде змушеним ушитись... Иосиф Флавий 5 05.07.2009 18:16 • Заявить о нарушении
Шановний Йосиф дякую за таку гарну пораду і чуйність, та іноді вихор зі сторони набирає підтримки:
Темні, люди хмарою, наче круки, Крутяться навколо, чуючи поживу. Злітаючись скликають схожих з собою, Для більшої зграї, заради потіхи. Щоб страшенний – навіжений, Наче ритуальний танок танцювати. А погравшись ДУШОЙ вдовіль Кинуть ….. та ну їх. Але чому ж кинуть, з часом подзвонять, Подзвонять, зустріч призначать щоб в очі заглянуть. Гарно б стати несмачною ніж всіма бажаною. А ті крихти що зостались – в долоні зібрати І коханій людині з вірою віддати. В гармонії і любові разом, спільно душу відродити. Серце, наче квітку тендітную По пелюсточці, бережно розкрити. З великою повагою Марина. Марина Сидоренко 05.07.2009 20:15 Заявить о нарушении
Перейти на страницу произведения |
