Рецензия на «Дiалог Донни Анни та безiменного ченця» (Святослав Синявський)
- Стежки таємні, що ходила ними провулками Кастилії, снігами позамітало... Чорне гайвороння обсіло всі оливи у садку... Медвяні сни, і любощі медвяні лишилися у Місті, що довіку вже нашим буде...Місиво думок - немов клубок зміїний - душу дусить... Але тепіти мушу, бо Господь і сам терпів, і нам велів... - Довіку, солодка Донно, матимеш у серці, його слова і дотики. Як глека з вином рубіновим, тебе він запечатав. Вуста до вуст - і вся його до краплі... - Бурульками весна іще прокрапле... Чекання піст скінчиться, Воскресіння душі і тіла з гробу протиріч... Любов - магічна і всесильна річ, Кастилія у шати убереться, бо перстень із перлиною - застава обітниць їхніх.... Ганна Осадко 03.01.2011 15:59 • Заявить о нарушении
Перейти на страницу произведения |
