Рецензия на «Де-юре» (Дина Абилова)

ДЕ-ЮРЕ*
Світлані Масловій

Навіть Євангелія сперечаються поміж собою. Не знаєш, хто був чеснішим – Лука чи Матвій. В одному із трьох імен волхвів (перший цар – Каспар, другий – Валтасар, третій – Мельхіор) ювелірний витає дух...
Скільки тисяч равликів віддали свої життя... заради пурпурного одягу?
Та й нині гине стільки тваринок божих на догоду людським понтам.
Прищувату шкіру не прикрасить пурпуровий прикид.
Якби ангели зважилися написати справжнє ім'я Бога, то вони вибрали би червоний рядочок у небі трохи вище спалахів громовиць...
Саме над блискавицями...
Імена псевдобогів – пишуть зазвичай на висоті слонячої спини.
М'який знак із ціпком теж ховається за псевдонімом дивного образу «Ы».
Дивовижа, так?
Відьми спадкові бувають. А пророків уроджених немає.
У Мухаммада померли всі сини.
Тільки дівчинки вижили...
Нас ніхто не вчив розв'язувати кармічні вузли.
Але лякають тим, що над аурою кожного нависає свій, неаркановий вузол. Зав’язаний туго та хитро...
Від астральних шлаків у аптеках не продають кухлі Есмарха.
Хі-хі!
(Цей рядок потрібно вилучити. То лише чергова мить натхнення.)
Хтось вважає, що коштовні камені на обручках рятують руки від зіпсуття.
Маячня!
У добрих руках не блокується енергія.
Добрими руками подають не тільки окраєць хліба, а й відкривають лінії життя свого для тих, хто готовий покохати.
Хіба можна очистити енергетичну засміченість... розбитим яйцем у склянці води? Людина очищується сльозами каяття та щастя. Сльози – найчистіші серед вод.
Людським особинам заздрять великі водоспади.
Навіть Євангелія сперечаються поміж собою, що вже говорити про людей...
У прощення солодкий айвовий смак.
Усмішка щасливої жінки схожа на перевернуту арку.
Кляте минуле підгодовується комодним пилом.
Теперішнє – спритна прищіпка, яка вхопилася за хвіст дня, що наближається.
А в того дня менуетний настрій – крок уперед, покружляли і знову крок уперед – раз, два, три...
Дослужилося сумління до жалю. Ліки від жару йому не допоможуть.
Віджита юність. Як оселедець на голові. Залишилося десяток літ на щастя. А все що було до сорока – начисто поголене. Із-за остраху, що воно виявиться суцільним гріхом.
Цокотіння секундної стрілки, неначе звук танкет.
Час ходить циферблатом однією ногою у дерев'яному взутті, а інші дві ноги ніби волочить за собою.
Ночами в ліжку кучерявиться брехня. Вимовляє поважно: «Де-юре»...
І поглядає на своє відображення у десятериковому штофі, і видає замість крапки нечестиве зітхання...

* Де-юре (лат. de jure) – згідно з правом.

Петро Домаха   17.05.2011 20:11   •   Заявить о нарушении