Рецензия на «Игорь Рымарук» (Анна Дудка)
Мало ему было отмеряно..., но он успел написать семь книг стихов, можно сказть "семь книг философии в рифму". Спасибо, Анечка, за перевод! (Це - так... для душі) Грішник Господь мене простить: неправедно я жив, але любив лиш тих, кого любити права не мав. І не тікав од віршів і ножів. І від хреста свого: рятунку, як Варавва, в народу не просив. Отож Господь мене простить. За чорний хміль. За білі руки й плечі. За навіжених птиць. За небо кам’яне. За яблуко, яке - мов голова Предтечі - скотилось на таріль... Отож, кажу, Господь мене простить, либонь... А не простить - не треба: змете ганчір’ям тим, що називалось - плоть, огризки і слова із кам’яного неба. Татьяна Столяренко-Малярчук 12.11.2015 20:03 • Заявить о нарушении
Спасибо, Танечка! Такое сильное стихотворение! Я с этим-то никак не справлюсь, всё переделываю по десять раз, никак не попаду в лад. Печально, что Игорь так мало пожил!
Анна Дудка 12.11.2015 20:15 Заявить о нарушении
Перейти на страницу произведения |
