КОЛИ ТОБI 47

Це так дивовижно – побачити за вікном пейзаж двадцятилітньої давності. Такий же морозний ранок, дерева вбрані в иній, небо синє-синє, без жодної цяточки і сліпучо-яскрава зірка, найближча до нас. Так дивно усвідомлювати – все, що близько втрачає свою загадковість. Ми повитісняли на манівці свідомості найзагадковіші речі: Сонце, воду, любов...

Це так неймовірно... вони пролетіли ці двадцять років… Де вони зараз? У якій Ноосфері, на яких скрижалях записані всі ті години, дні, тижні, які ми прожили разом, поруч, на відстані подиху та погляду. Донечко, вже два роки як ми живемо в інших країнах, але чи були ми хоч день не разом? 

Це так фантастично – уявляти, як через кілька годин у твоє помешкання завітає службовець Федексу з пакунком. Ти поставиш свій підпис і побіжиш нагору скоріше його відкривати. Я знаю як ти любиш роздивлятися подарунки до дня народження, у твоєму віці мене вони також по-дитячому хвилювали… Зараз я все більше люблю добирати і дарувати подарунки тим, кого люблю

Це так просто – зрозуміти, що твоє життя має сенс, коли твоїй дочці сьогодні двадцять років…

Це так просто - захоплюватися її красою та розумом, бути свідком розкриття її талантів. Помічати, що вона не тільки розумніша, ніж ти в її віці, а що вона вже мудріша тебе в деяких житейських питаннях. І це тебе тішить як хлопчиська, який радіє черговому виграшу свого улюбленого Сампраса чи Федерера.

Це так просто – прийняти дар розуміння, що діти до нас приходять на гостину, що вони не є нашою власністю і ми не маємо жодного права маніпулювати їх свідомістю, брутально втручаючись у їх бажання та переконання.  І так непросто – пронести цей дар всі ті вісімнадцять років, поки вони живуть разом з нами…

Це так фантастично – почути в Ґуґл-Ток знайомий зумер, клікнути на зелену іконку і побачити в моніторі кохане обличчя! «Татуся, я тебе Лю! Дякую за подарунки! Вони – суперові!!! Як тобі вдалося знайти саме те, що мені до лиця!?»

Це так неймовірно – згадувати разом яскраві моменти її дитинства, наша багатогодинні мандрівки лісами-лугами, горами-далами, наші розмови на рівних, наші спільні медитації. Як, добре кохана донечко, що твоє дитинство було у мене!

Це так дивовижно – відчувати глибокий зв’язок, який встановився тоді, двадцять років тому, в перший тиждень твого життя, коли я на фізичному рівні відчував, як любов до тебе входить в моє єство щогодини, щодня, як на десятий день твого перебування дома це почуття затопило мене благодатною повінню по вінця, по маківку. Я люблю тебе, Донечко! Бережи тебе Бог!!!