Лина Костенко. Пастораль ХХ столетия

Перевод с украинского

Как уносили их с поля!
Тонули холсты в крови тёплой.
Тех пастушков было трое: Павлик, Сашка и Стёпка.
Они разбирали гранату… И никакой Ариадне
Не вывести мать из горя этих минут безотрадных.

Гр`уди степям жечь будут залёгшие в поле гранаты,
Войн выкидыши буден и новые страшные жатвы.
Курносые наши ребятки, деревни моей аргонавты,
Птенцы несмышлёные, сладкие! Лучше и не рожать бы!

Их рвануло наотмашь. И кровью костёр окропило.
А несли-то их деды, чьё сердце беда сапогом раздавила.
А под горою стояла мать на сносях в ниве жита,
Как она криком кричала: – Хоть личико покажите!

Личика уже не было. Косточками, умытыми кровью,
Смутясь, улыбалась шея из худеньких детских ключиц.
Хорошие были дети. Казацкого доброго кроя.
Глядя, как их уносили, даже солнце упало ниц.

Был вечер. Цвели во дворе и под окнами мальвы.
Тихонько держала под руки тех матерей родня.
А одна разродилась и стала в шестой раз матерью.
А один ещё жил. Он умер утром взошедшего дня.

***

ПАСТОРАЛЬ
    XX СТОРІЧЧЯ

Як їх зносили з поля!
Набрякли від крові рядна.
Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан.
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна
вже не виведе з горя отих матерів.
    А степам
будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,
те покиддя війни на грузьких слідах череди.
Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,
голуб'ята, анциболи, хоч не роди!
Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття.
І несли їх діди, яким не хотілося жить.
Під горою стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати:
    - Хоч личко його покажіть!
Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю,
осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.
Гарні діти були. Козацького доброго крою.
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.

Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.
Попід руки держала отих матерів рідня.
А одна розродилась, і стала ушосте - мати.
А один був живий. Він умер наступного дня.