Лина Костенко. В дни, что прожиты

С украинского

В дни, что прожиты грустно и просто,
Было все как нетронутый снег.
Темнооким загадочным гостем
Я ждала тебя целый век.
Задержался, пришел нескоро.
По сто раз пила горечь на дню.
И в лихую для душеньки пору
Я сказала кому-то: - Люблю. -
Кто-то поднял до неба, вдыхала
Голубень его чистую я...
О тебе в этот миг не мечтала,
Чтобы тем не обидеть тебя.
А бывало – застыну на месте,
Протяну тихо руки, без слов,
Будто жду расчудесные вести
Из неведомых мне краев…
Покаяние сердце спасает,
Поскорей забывая зло,
А не то, что себе намечтает,
Но чего мне судьбой не дано.

Оригинал взяла у Татьяны Столяренко-Малярчук http://proza.ru/2010/10/28/894

***
 Ліна Костенко

 В дні, прожиті печально і просто,
 все було як незайманий сніг.
 Темнооким чудесним гостем
 я чекала тебе з доріг.
 Забарився, прийшов нескоро.
 Мандрувала я дні в жалю.
 І в недобру для серця пору
 я сказала комусь: - Люблю. -
 Хтось підносив мене до неба,
 я вдихала його, голубе...
 І не мріяла вже про тебе,
 щоби цим не образити тебе.
 А буває - спинюсь на місці,
 простягаю руки без слів,
 ніби жду чудесної вісті
 з не відомих нікому країв...
 Є для серця така покута -
 забувати скоріше зло,
 аніж те, що мусило бути
 і чого в житті не було.