Пробудження

Пробудження

    
             Світлій  пам’яті  мого  діда
             Евтушка
             Василя  Матвійовича
             (1892–1984)
             

Приспали  всіх 
      колись,
І  я, мабуть,
      заснув .
Чи  солодко  було, 
      чи  я  моливсь,
Давно  забув.


Чи  хто  будив,
      чи  сам  устав,
Згадать  ніяк 
      не  можу,
Чи  хто  переді  мною 
      став
Та  відволік  сторожу.


Чи  може  хто  прийшов
В  той  сон,
      що  до  світанку,
Із  року  в  рік 
      дзеркалив  день,
Що  схожий  був 
      на  той  же  сон.


І  той, який  прийшов,
      зрихлив  засохлу  душу,
Та  й  посіяв 
      настирний  сумнів.
Все, що  було  проспав,
      тепер  згадати  мушу.


Чи  зараз  солодко,
      чи  я  молюсь?
Боюсь,
      що  ні!
Бо  в  тій  чужій
      небесній  вишині
Примхливі  ангели 
      співають  не  мені.


Бо  не  для  мене
      їх  муркотна  млява  пісня
Про  сон,
      що  стелеться  туманом  до  колін.
Вони  ж  речуть,
      нанизують  намистом:
Уклін,
      Уклін,
             Уклін ...


Вставай,
      вставай  товаришу  і  ти  з  колін,
Вставай,
      допоки  дух  іще  жевріє,
Вставай,
      допоки  тінь  мятежна  Гамалії
Іще  ширяє 
      вольними  степами,
Вставай,
      вставай,
             піднімуться  за  нами ...


А  може 
      й  ні.
І  в  нашій  любій,
      милій  стороні,
Як  і  раніш,
      співатимуть  по  спинах  нагаї.
Всім  буде  досить  нам, до  ніг 
      і  босих  душ,
               колючої  стерні.


Приспали  всіх 
      колись,
І  я, мабуть,
      заснув.
Чи  солодко  було,
      чи  я  моливсь,
Давно  забув.


А  вже  нові  оракули
Співають:  „ Люлі - люлі ”
І  для  гвинтівок  нОвих
Ллють  модерні  кулі.




травень  1994