Останне кохання

               
           Він тихенько підійшов до неї, обійняв за плечі, поцілував у
 
скроню:

  - Добридень дорогенька, я трішки запізнився. Але не свари мене,  бо

 дивись, що я приніс тобі.


І дбайливо розгорнув великий пакунок, трохи припорошений снігом. Із пакунка

 наче вирвалися на простір і засяяли , як манесенькі сонечка , квіти – жовті

 айстри. Їх було так багато, що здавалося начебто весь всесвіт тримався у

 нього в руках. Він занурив обличчя у квіти.


  -  Як же вони дивно пахнуть! Мов би війнуло спогадами про минуле….Це вже

 останні квіти…. Вони так схожі на мої останні роки, - він трохи помовчав і

 продовжив, -  чомусь  мені пригадалася пісня про осінні квіти.  Я дуже

 погано співаю,але послухай….


 І він відчайдушно фальшиво, заспівав:


  Квіти осінні, квіти останні,


        Квіти, ще повні снаги,


        Журяться квіти, що на світанні


        Скоро їх вкриють сніги, білі сніги.


        Ти не запитуй, де моє літо,


        Чому так пізно прийшов.


        Я сіяв квіти, останні квіти,


        Поки тебе не знайшов.


   -Подивись які вони чудові,  кожен їх пелюсток – це перепустка у дивосвіт.

 Хочеш, ми підемо з тобою туди зараз? –  він заманливо посміхнувся.


  Потім  розсипав жовті квіти хвилями, біля іі білих алебастрових ніг,

 закрив  своїми долонями їй очі і зашепотів прямо у вушко:

  - Не бійся, ступай ніжками на цей квітковий килим. Я відведу тебе у країну

 моїх мрій. Ось відчуваєш -  стежечка? Ми підемо по ній до самої казки.  Там

 нас чекає величний замок с тінявими дібровами і затишними галявинами,

 дзвінкий струмок з візерунчатим місточком . А на ньому альтанка, уквітчана

 жовтими айстрами. Поглянь, яка вона чудова. І сонечко прозирає крізь

 мережки, наповнюючи чудернацьким світлом всю альтанку. Не бійся, іди до

 мене.  Ми будемо тут тільки удвох: ти і я. Я буду довго пестити та ніжити

 тебе, голубити твоє дивовижне тіло,цілувати ось ці  білосніжні рученята та

 медові уста.


  - Шалено кохаю тебе моя зірочка….

  -Кохаю! Кохаю! Ти - остання моя любов ! Моя Галатея!

  Він щільно притиснувся щокою  до її обличчя , потім відійшов на декілька

 кроків,що б побачити іі усю і завмер, не зводячи від неї закоханих очей.


  Статуя дівчини, з розсипаними по п*едесталу айстрами, холодно і мовчазно

 посміхалася йому услід.