лист незнайомого

Лист  незнайомого.

Зимовий ранок. Сніг рипить під ногами дільничного міліціонера лейтенанта Набоки, який ходить нервово туди сюди на місці злочину. Він подивився на годинник. Було без чверті дев’ять.
- Оце так маєш, неприємності з самого ранку. Цілий місяць на дільниці все було добре, а в кінці маєш такий сюрприз.  Труп біля нашого будинку. Всього декілька метрів заліз на нашу територію. Чи не підкинули мені його сусіди?
- Яке це має значення. – здивувався слідчий Олег Мушковець.
- Це дуже велике має значення як в моральному так і матеріальному плані.  Ох, як дізнаюсь я що це витівки сусідів, то я зроблю для них теж якусь підлість.
- То будете потім розбиратись, а зараз нам треба вияснити особу померлого. Ви раніше його тут не зустрічали.
  Лейтенант уважно подивився на труп чоловіка, що лежав на білому снігу. Це був чоловік років п’ятдесяти п’яти.  Одягнений він був у легку куртку  темно-синього кольору, лице не голене, волосся на голові сиве, акуратно підстрижене. Він не скидався на бомжа, які ошиваються по вокзалах  та пунктах тепломережі. В правій руці він тримав пакет, в якому лежало декілька пустих пляшок і книжка в чорній палітурці. Слідчий дістав книгу та прочитав назву.
 - Монтень. Том третій. Диви які стали розумні бомжі.
Слідчий розгорнув книжку і звідти випало декілька аркушів, списаних дрібним , але дуже каліграфічним почерком.
- Почитаємо, може це нам допоможе в нашому розслідуванні.
-                Мила Люба!
  Я повинен написати тобі цього листа. Ти повинна знати все. Я знаю, що ти отримаєш цього листа. Одного тільки я боюсь, щоб не сприйняла ти це близько до серця і спомин про мене не завдавав тобі мук сумління, бо ти ні в чому не винна. Навпаки, завдяки тобі я став самим щасливим чоловіком на землі, і разом з Петраркою я кажу тобі «Я благословляю день, місяць, літо, годину, мить, коли мій погляд ті очі стрітив».
  Дійсно, то був найкращий день в моєму житті, хоча для тебе це був самий звичайний день: по-літньому , пекло сонце, цвіла липа, зріла малина. Я тоді іхав з дачі. В кошику я віз малину, яку зібрав на своїй дачі. Від неї йшов такий аромат, що дух захвачувало. Ти сиділа  і дивилась в вікно електрички – молода, красива, впевнена собі дівчина років двадцяти двох.   Я підійшов і запитав:
- Тут не зайнято.
Ти підвела на мене свої очі… Нічого особливого очі як очі, сині, ніби літнє небо, але ти на якусь мить затримала на мені свій погляд. Він був якийсь особливо лагідний, добродушний, чистий і відкритий. Повинен сказати, що то був погляд не наївної дівчинки, але і не погляд розбещеної жінки, яка пройшла і Крим, І Рим.  В тому погляді була і надія, і політ мрії, і обіцянка великого щастя, тому хто зуміє підібрати ключика до цього ніжного створіння, яке щиро і доброзичливо сказало мені.
- Ні, тут не зайнято.
Що не кажіть, а я вже прожив життя, і з усією відповідальністю можу стверджувати, що душу людини можна розпізнати з перших іі слів.
- Дякую, - відповів я, і сів напроти.
 Ще додам, що я знаходився в тому віці, коли жіночі погляди вже не мають тої магнетичної сили, що в юності, бо не мають вже ніякої загадки, і наперед уже знаєш чим закінчиться той роман, чи то повість, чи то маленький епізод  в твоєму житті. З чого зробив висновок, що для жінки чоловік повинен бути гібридом банкомата з електровібратором. Про почуття не може бути і мови. Тому після розлучення з дружиною я просто насолоджувався свободою і життям, відповідно, не хотів попадати ні під які чари.  Але тут було щось друге, чому я не приділив уваги, бо вважав себе незалежним дорослим чоловіком. Я просто запропонував тобі скуштувати малини.
- Дякую. – сказала ти і взяла декілька ягід, які окрасили твої губи яскраво червоним кольором. – Дуже смачна у вас малина.
- У мене є свої таємниці в вирощуванні малини.
  І я став розповідати їй про те як краще вирощувати малину, щоб вона була солодка і не водяниста, а ти розповідала мені про свою роботу, про проблеми які трапляються на твоєму шляху.
 Електричка прибула в кінцевий пункт, я побажав тобі щасливо вирішити свої проблеми, і ми розійшлись в різні сторони, як кажуть, розійшлись, як в морі кораблі. Таких зустрічей в електричках буває десятки, а то і сотні. Вони проходять непоміченими, не залишаючи ніякого сліду. Про них забуваєш на другий же день.
  Але цього разу все було не так. Вдома я відчув якесь незрозуміле хвилювання, якась безпричинна туга давила мені на серце. Я не міг зрозуміти що сталось  зі мною. Чому моя кімната – моя схованка від життєвих незгод стала пригнічувати мене. Вона стала мені нагадувати тюремну камеру, чи то келію монаха, де поховав я свої бажання, свою жагу до життя, де одноманітні дні зміняли одноманітні вечори. Все стало для мене таким ненависним, що хоч в петлю лізь.  Я навіть, забув, чому я спішив з дачі в тісну квартиру.  Включив телевізор, а там ішов футбол, з моєю улюбленою командою, я не пропускав ні одного матчу, але тут він не приніс морального задоволення. Навіть, виграш моєї команди залишив мене байдужим.  Вночі я довго не міг заснути, а, коли заснув, то стали мені снитись різні кошмари: то дружина сварила мене за якусь легковажність, то домоправ кричав, що я занадто багато споживаю електроенергії, то переслідували мене якісь очі, від яких я не міг ніде сховатись.
 Вранці в дуже пригніченому стані я пішов на роботу в банк. Здавалось, ніяка сила не спроможна мене вирвати з тієї прірви депресії, в яку я втрапив. Навіть директор банку захвилювався, чи не захворів я, але я його заспокоїв, сказавши, що це вчора я, мабуть , перегрівся на сонці. Та цього разу я помилився, бо тільки я сів за своє місце, як до банку зайшла ти, і як до доброго знайомого підійшла до мене.
- Добрий ранок, - сказала ти.
- Добрий ранок, відповів я, яка доля привела вас сюди. Мені прийшлось докласти чимало зусиль, щоб стримати свої почуття, а вони бурлили там як в розбудженому вулкані.
- Та оце ж приїхала з моря, а гроші там розтратила, а тепер прийшла отримати платню.
 Виявилось, що їхнє підприємство зовсім недавно уклало з банком договір про фінансові операції між собою, І відповідно, робітники стали отримувати в нас платню. Крім того, це я дізнався з твоєї карточки, ти жила недалеко від мене в кооперативному будинку.  Залишок дня я був в доброму настрої і навіть, став наспівувати мелодію із фільму «Історія кохання», чим дуже здивував свою сусідку на робочому місці Клавдію Михайлівну, яка в свої сорок з гаком, всі сили і енергію направляла на те, щоб зберегти свою фігуру, але це в неї не дуже виходило, бо полюбляла вона солодкі тістечка та окорока.
- Що це у вас , Петрович, сьогодні такий ліричний настрій?
- Та оце вчора я добре відпочив на дачі. – сказав я у відповідь.
- Знову були там самі? – Запитала вона. Вона завжди задає мені таке питання. Навіть, не знаю чому? Може щось хоче від мене, але ж я нічого не хочу від неї, тому швидко закривав двері для будь-яких відносин.
- Звичайно, сам. Це так добре відпочивати одному, коли я згадую, як ми їздили на дачу вдвох з дружиною, то це був жах. Ми завжди там сварились із-за всяких дрібниць, і звичайно, ні про який відпочинок не могла йти мова.
 Після цих слів Клавдія Михайлівна замовкла, а я міг помріяти про своє, бо на мене просто хвиля якась найшла. Хоча я відверто не признавався собі в своїх почуттях, та і яке могло бути признання, коли між нами лягла відстань у тридцять років. Чи правду кажуть, сивина в голову – біс в ребро. Але ж просто порадіти тому факту, що ми не розійшлись, як в морі кораблі, я ж міг порадіти. З другої сторони, якщо доля нас поєднала, то в неї ж на цей випадок мались свої види. Ото ж загадка, що мала на увазі доля, коли подарувала мені таку зустріч, від якої у мене серце заходиться так битися, що ледве не вискочить з грудей,  а , коли згадую її образ, то волосся дибом встає. Чи буває в вас таке? Не знаєте? Я то же не знав, і не повірив би, що може такий вогонь в грудях горіти, який нічим не можна погасити. Ото ж причарувала вона мене, і ходив я тоді, як громом уражений, не знаючи, що мені робити. В дитинстві я навчався в художній школі і тому, коли прийшов додому з роботи, то постарався по пам’яті написати твій портрет. Абсолютна схожість тут не була гарантована, але твої очі дивились на мене , як живі. Я дивився на них і не міг надивитись, не міг відвести своїх очей. То була і радість, і мука, бо на пам'ять лізли слова із пісні «Нам не бути разом…»  Це розумом я розумів, але серце, серце, хіба ти йому щось докажеш, приведи йому сотню, ні тисячу доказів, що того не може бути, воно не повірить, і не сприйме, і буде вимагати тієї ілюзії, тієї фата Моргана. Звісно, кімната стала для мене тісна, і я бродив по вулиці, під її будинком, в надії зустріти її. Коли мене зустрічали мої знайомі, то вони дивувались, чому я ходжу під чужими будинками, а я відповідав, що лікар приписав мені побільше бувати на свіжому повітрі. Вони ще більше дивувались, бо ж яке тут свіже повітря, коли поруч траса знаходиться, по якій сновигають автомобілі, краще ж прогулянки робити в парку, але я відповідав, що я звик до такої обстановки , і продовжував гуляти біля твого будинку. Тільки тебе я не зустрічав там. Минула неділя, друга… Я не знаходив собі місця, і вже хотів іти до тебе на квартиру, щоб дізнатись, чи не скоїлось з тобою якесь лихо, але моєї  сміливості вистачало тільки на те, щоб дійти до твого під’їзду. Далі я починав глузувати з себе, докоряти за пагубну та безнадійну пристрасть , і повертав назад.
 Та одного ранку я вийшов раніше, ніж звичайно, на зупинку трамваю, щоб їхати на роботу і зустрів там тебе. В мене очі вмить застелив якийсь туман, ноги стали підкошуватись, я ледве дійшов до зупинки. Ти стояла там така ж молода, красива, впевнена в собі. Ти приязно посміхнулась мені. Від хвилювання я ледве зміг сказати:
- Доброго ранку.
- Доброго ранку. – ти у відповідь.
  Скільки разів я говорив своїм близьким та знайомим та чув відповідь ці прості слова, але ніколи вони не наповнювались для мене таким дивовижним змістом – я бажав тобі від щирого серця, щоб у тебе все в житті було хороше, щоб на шляху у тебе попадались тільки добрі люди, а всі незгоди обходили тебе стороною. А мені ж, мені нічого не треба було, бо твоя лагідна посмішка і твої щирі слова були для мене найкращою насолодою – від цього весь світ змінювався на краще: небо ставало чистішим, сонце яскравішим, а неприємності всі забувались.
  З того дня я вже кожного разу виходив на півгодини раніше і зустрічав тебе на зупинці. З тобою я проводив хвилин двадцять-тридцять, в залежності від того як ходили трамваї, але то були хвилини райського блаженства. За всі роки життя з дружиною я не отримав і сотої долі тої насолоди, як ото отримував біля тебе, коли їхав в переповненому трамваї. Ти відкрила мені новий світ, я відкрив в собі нові почуття, по-новому, зрозумів такі старі затаскані поняття: кохання, бажання, самопожертвування, обов’язок. Пісня « …и каждый вечер сразу станет и удивительно хорош…» зазвучить зовсім по-іншому.
 Я не знав, як ти відносишся до мене, але це мене мало хвилювало. Відверто кажучи, я навіть не хотів, щоб ти мала якісь глибокі почуття до мене, зважаючи на нашу велику різницю в віці. Хоча десь в глибині душі якась таки надія жевріла, що ти хоч інколи згадуєш того дивака, який на трамвайній зупинці тобі читає Блока і Цветаєву. Така думка гріла моє самотнє серце, але я волі не давав своїм фантазіям – я не міг тебе зробити щасливою, а зробити тебе нещасною я не мав права. Мені досить було бачити тебе вранці, а вечором я був певен, що зустріну тебе завтра вранці на зупинці, і сонце знову зійде в моїй душі, де раніше були тільки сутінки.  Звичайно, в тобі було щось особливе, що робило тебе дуже привабливою, чарівною. Хоча я і заперечував собі, мовляв, тебе зацікавила тільки твоя молодість і краса. Нічого подібного! !! Довелось мені пережити подібний випадок. Одного разу я їхав з дачі. На зупинці, де немає даху мене застав дощ, рясний літній дощ. Я відкрив парасольку, а поруч стояло дівча твоїх років без парасольки, я запросив її під мою парасольку. Вона підійшла, зовсім не страшись, бо ж різниця в віці, стала поруч. Молода, красива, впевнена в собі в мокрому платті, яке щільно облягає струнку фігуру. Потім ми їхали з нею в електричці, розмовляли так як з тобою.  Я пригостив її яблуком. Потім ми розійшлися і ніяких тобі спогадів, відчуттів від розлуки, ніякого щеміння в серці. А це значить, що зустрічі бувають різні, що погляди бувають різні: одні гріють, другі розчаровують, а треті визивають вибух емоцій в душі, від якого дах їде і ти здатен на любу дурість. Такий вибух стався і в моєму житті, вперше в житті, хоча життя у мене було дуже насичене різними зустрічами та забавками. Але я знову відкрив для себе стару істину, що підробок кохання – тисячі, а справжнє кохання – одне, і не до кожного воно приходить. До мене прийшло, може тільки запізно, а може раніше воно і не могло прийти. Так чи інакше, але я був щасливий у будні дні, а от вихідні чи то свята були для мене справжньою мукою, бо я не бачив тебе, я не міг подивитись тобі в очі і сказати: «Доброго ранку». І в відповідь почути:»Доброго Ранку» . Яке то щастя!!! Мені більше нічого не треба було від тебе.
  Одного разу ми разом стояли на зупинці, а трамвая довго не було, мабуть, була якась поломка на лінії. Ти запізнювалась на роботу і нервувала. Я запропонував поїхати на таксі. Ти спочатку відмовилась, але страх спізнитись на роботу взяв своє – ми поїхали на таксі. Я заплатив за таксі. Повинен сказати, що я ніколи ще в своєму житті не тратив гроші з таким задоволенням. Це було щось нове в наших відносинах і тому мені захотілось повторити такий досвід. Повторив! Ефект був вражаючий! Я купив тобі французькі духи «Шанель». Ти була в захваті, а я на сьомому небі від щастя.  Правда, ти не зразу погодилась взяти ті духи, і мені прийшлось вигадати легенду – мовляв, моя донька потрапила в автокатастрофу і погибла, а ти мені так нагадуєш її. Зараз вона б була такою ж молодою та чарівною. Повинен вибачитись перед тобою за цю брехню, хоча в ній була і доля правди, якщо брати до уваги, що моя екс-дружина зробила пару абортів, Щоб не випускати голитьбу на світ -  це її слова. Не виключно, що то б була дівчинка дуже схожа на тебе. Ти здалась і взяла мій подарунок, а я блаженствував . Після того я купив тобі золотого ланцюжка з сердечком, золоту обручку з діамантом. Я говорив, що це в пам'ять про доньку я купую подарунки. Відверто скажу, що я не переслідував при цьому ніяких корисливих цілей, і не бажав скористатись твоєю вдячністю, щоб задовольнити свою похіть. Мені доволі було бачити тебе щасливою.
  Якось ти прибігла на зупинку схвильована, розгублена. Це мене налякало.
- Що сталось?
- Та в мене замок на дверях зламався, не можу закрити двері, а чоловік поїхав у відрядження.
 Ми поспішили до тебе додому. Я розібрав замок і витягнув звідти дерев’яну тріску, видно, хтось вночі пожартував.
- Я вам так вдячна за все , що ви робите для мене. Я мабуть, ніколи з вами не розрахуюсь за вашу доброту.
- Сьогодні ж підемо до ресторану, і ти повністю розрахуєшся зі мною.
- Я навіть не знаю…
- Якщо у тебе є якісь невідкладні справи, то ми не підемо.
- Хороше. Я згодна.
 Щоб догодити тобі, я заказав всіх страв, які були в ресторані. Ти пила шампанське, закусювала чорною ікрою. Потім ми танцювали, я декілька разів замовляв мелодію із фільму «Історія кохання». Тобі вона теж подобалась. Ми провели чудовий вечір. Таксі підвезло нас до твого будинку. Мені не хотілось прощатись, хотілось, щоб такий прекрасний вечір не закінчувався. Ти теж була схвильована, в якийсь момент мені здалось, що ти переживаєш подібні почуття . і бажала, щоб вечір продовжувався.
- Ти чудо, - сказала ти і поцілувала мене в щоку, а мене затрусило, ніби в лихоманці, і я обійняв тебе з пристрастю і жадобою. Здавалось, мить і ми впадемо у гріх… Але якийсь голос сказав мені: «Не роби цього. Ти хочеш використати жіночу слабість, напоїв її, а тепер хочеш скористатись цим. Та вона ж тебе зненавидить, коли проснеться завтра.  ти цього не можеш допустити.» Руки в мене самі по собі розійшлись, і я кинувся до дверей.
 Вдома я не міг довго заснути, хвилювався, що ти будеш мене ненавидіти за те що сталось, і наші щасливі зустрічі закінчаться. Але наступного ранку ми зустрілись так, наче нічого і не відбулось.
 Наступила осінь, почались дути холодні вітри, пішли дощі, вдарили заморозки, а ти ходила в легкому демісезонному пальті.
- Ти чому так легко одягаєшся?  Захворієш.
- Та от ніяк пальто хороше не можу купити, бо в чоловіка платню затримують, а моїх грошей мало.
 Після такого її зізнання я втратив спокій, бо уявляв як потерпає твоє тендітне тіло від дошкульних вітрів та заморозків.  Пішов я до магазину хутряних виробів. Ти була права – ціни на добротний товар, достойний тебе, були ахові. Мені сподобалось там шкіряне пальто з ворітником із норки, манжети теж були із норки. Я був певен, що воно тобі теж сподобається. Залишалась дрібниця – знайти гроші на покупку. Нажаль, мої резерви вичерпались на подарунки для тебе, позичити не було у кого, бо рідні, або хороших знайомих в мене не було. Я засипав і просинався з однією проблемою – де взяти гроші. А ранком, коли я зустрічався з тобою на зупинці, я відчував якийсь дискомфорт, ніби я був винуватий за те, що ти мерзнеш на холодному вітру.
- Ти ж працюєш у банку, грошей там незміряно, кури не клюють.
 Сказав собі так і зробив: підібрав шифр і зняв необхідну суму, яку з часом думав повернути. Ми поїхали з тобою в магазин і купили тобі пальто. Воно тобі теж сподобалось, хоча ти зразу відмовлялось, але я знав з якого боку можна було до тебе підійти.
- Уяви, що ти моя донька і мерзнеш на холоді, то, який же я буду батько, коли допускаю такі речі.
 Ти погодилась з моїми доводами, до того ж мати хорошу річ – це завжди велика спокуса для любої жінки, а ти вже була справжня жінка з голови до п’яток. Ти щільно тільки загорнулась в пальто і подивилась на мене таким поглядом.  За такий погляд все на світі можна віддати. Я був дуже радий. Правда, радість була не довгою, бо скоро шахрайство моє відкрилось. Я не відпирався, щоб мене не посадили у в’язницю я продав квартиру, а сам поселився на дачі, яку придбав на остаток грошей. Тепер мені приходилось вставати раніше, проходити  декілька кілометрів на зупинку, щоб зустріти тебе, і проїхати декілька зупинок.  Потім я повертався на дачу, бо з роботи мене звільнили, а іншу не міг знайти, бо був уже в тому віці, коли в послугах відмовляють. Перебивався випадковими заробітками. Одного разу мене перестріли троє молодиків. Один попросив закурити, а потім я вже нічого не пам’ятаю.
  Прийшов до тями в лікарні. Лікарі боролись за моє життя декілька тижнів. Я теж боровся, бо хотів тебе бачити, без тебе втрачався всякий сенс мого життя.   Щоб стати на ноги мені прийшлось продати дачу. То ж коли я вийшов з лікарні, то мені не було куди йти. Першу ніч я провів на вокзалі. Ранком побіг на зупинку трамваю, але тебе там не було. Наступної ночі мене вигнали з вокзалу, і Я тинявся по вулицях міста в надії зігрітись, бо стояв мороз градусів п'ятнадцять. Зігрівся біля труби тепломережі, там і заснув. Але то було півбіди, справжня біда була від того, що тебе я знову не зустрів на зупинці. Я був в розпачі і рішив ся йти  до квартири, де ти жила. Але виявилось, що ти звідти вибралась, а куди – невідомо. Одні сусіди казали, що твій чоловік перевівся працювати в інше місце, інші говорили, що твій чоловік набрав кредитів, і тепер ви разом зникли в невідомому напрямку.
 Що я мусив робити? Звичайно, шукати, хоча мої пошуки можна порівняти з пошуком голки в копиці сіна. Я ходив туди, де ти раніше працювала, але ніхто не знав, куди ти поїхала.  Я залишав листи для тебе, щоб ти відгукнулась. Марно. Та ось одна співробітниця мені сказала, що мала від тебе вісточку, і живеш ти в місті Д. Це уже була надія. Мені треба їхати туди і я обов’язково зустріну тебе там.. . От тільки гроші на поїздку…
 На цьому лист закінчувався.
- Нещасний чоловік. Пропав із-за жінки. – Сказав дільничний.
- Це як сказати. -  відповів слідчий. – Треба вияснити його особу.  Запроси наш центр, може він має якісь дані про нього.