Префарбувалася...

Елена Зажигалкина: литературный дневник

«Портрет художника в юности» Джойса, «Исповедь маски» Мисимы, избранные произведения Мережковского, справочник мусульманской женщины, словарь авангардизма, модернизма и постмодернизма, «История одного города» Салтыкова-Щедрина, «Бесполезное ископаемое» и «Москва-Петушки» Ерофеева, «Минуле українського театру» Мар’яненка... Все это кнги, которые я приобрела за последнюю неделю на балке и в магазинах. Читать, как говорится, не перечитать. В принципе, я пришла к выводу, что у меня большой пробел относительно русской классики – однако, для вуза нужно постигать соверенную зарубежную прозу.


Решила „на слабо” общаться везде – и дома, и на работе – на украинском языке. До речі, треба і письмово виконувати цей обов’язок. Навіщо мені це потрібно? Як каже жаба-президент Ющенко: „Краще спілкуватия напів українсбкою”, ніж напів російською. Як виявляється, це, за одеським висловом, -- дві великі різниці. Телебачення повністю українізоване, тому я буду готуватися для того, щоб підкорити Київ. Не склалосі у Москві: ну то й що? В нас же є ще одна столиця, а в мене вже досід – син помилок важких.((с)О. С. Гарматний).


„Перефарбуватися” виявилося не на стільки вже і важко. Треба тільки тумблер у мізках перемкнути. Коли монтажер Льоха здивувався, чому я відповідаю на його дзвінок у незвичний спосіб, я відмазалася – „маю парі”. Він геготав!


Заради навчання дикламую вголос байки Езопа – знайшла вдома його тексти українською.
Тепер, кщо мене будуть щімити на роботі, я буду списувати це на репресії – мовний расизм.


Хто зна, можливо, незабаром, я прейду на англійську – головне ж б пак – практика!


Усі добрі тексти(і вітчизняних авторів, і закордоних), що знайду у у-виданнях, присягаю купувати та наполегливо читати.


О десятій мені потрібно буду у вузі – вимагати у викладачів завдання, які потрібно готувати для іспитів та заліків. Поновлюватися тай ще з доздачею, бо я перевелася з телерепортера на режисера – це випробувння. Я боюся, бо всі викоадачі – злі демони, хочуть грошей, яких я не маю. А адміністрація инстутуту – лохи. Пішли вони у дупу!



Другие статьи в литературном дневнике: