***

Василь Матієшин

Моє ти сонечко!
Моє ти сонечко на небі!
Моя ти зірочка вночі!
Ти говори зі мною мила,
Ти говори і не мовчи.

Я так пишаюся тобою
І тим, що ти у мене є.
Ти Богом послана, чи долей?
Ти мрія, сонечко моє!

Як тяжко жити без кохання
І може бути доля ти.
У мене є одне прохання,
Скажи хоч слово: «Так чи ні?»

Роки поволі пролетіли,
Вони ж приборкали красу.
Мої віскі дедалі сиві,
Як блиск на сонці у росу.

Моя троянда у садочку,
Моя ти радість наяву,
Іконка в моєму куточку,
Тобою сонечко живу!

Моє ти сонечко на небі!
Моя ти зірочка вночі!
Ти говори зі мною мила,
Ти говори і не мовчи.

Як гарно сонечко зійшло...
Як гарно сонечко зійшло,
Роса сіяє біля хати,
І матінка моя з відром
Іде телятко напувати.
Співає півень у дворі,
Зозуля все роки рахує
І череда вже на горі,
Тихенько за селом зникає.
І хлопчик з вузликом в руці
За чередою чимчикує.
По загорілому лиці
Себе маленького в знаю я.
Як швидко злетіли роки
І моїй матінки немає.
І молоденьке ще село
Останні роки доживає.
Який короткий в села вік,
Як тяжко ненька захворіла.
І лікарів немає тих
Щоб від недуг вас полечили.

Мамина хатинка
Я з гори іще побачив
Мамину хатинку.
Стіни білі, кути сині
Цоколь, як хмаринка.
І така ж вона гарненька,
Мила та затишна,
Та хатинка на пригорку,
Як дівчина пишна!
На ставочку, біля хати,
Матінка сиділа
І на гору по дорозі
Вдаль вона гляділа.
Деж ви дітки мої любі?
Сумно вас чекати.
Чом не їдете додому?
Хотілося б знати.
Бо лишилося старенькій
Недовго ще жити.
Хочу дітки мої милі
За вас порадіти.
Хочу з вами спілкуватись,
Онуків побавить.
З перших крочків посміятись,
На ніжки поставить.
Дай вам Боже, дітки любї,
Щастя й процвітання!
Щоб були у вас завжди
Мудрість і кохання!
Деж ви дітки забарились?
Деж ви поселились?
Чом не їдете додому,
Невже заблудились?
Пам’ятайте ви завжди
Про батьків стареньких
І гнездечко те в селі
Де були маленькі.
Бережіть своє село,
Бережіть країну!
Скільки люду полягло
За нашу Україну!
Бережіть своїх дітей,
Бережіть онуків!
Щоб не було горя нам
І не було смутку!
Я обожнюю вас всіх,
Вами і пишаюсь.
Не бери ж мене, мій Боже!
Тут ще я, лишаюсь.

Онуки
На моєму подвір’ї
Дві ялинки ростуть
І кохання моє,
Доля теж моя тут.
Боже, як так швиденько
Пролетіли літа?
Тільки ж був молоденький
А вже постать не та.
Тільки ж був молоденький...
Дітки виросли тут.
Мати, тато старенькі,
Які завжди нас ждуть.
Деж літа ті прекрасні,
Деж літа молоді?
І усмішка погасла,
Залишились самі...
Не чіпай ти нас старість,
Не ходи по п’ятах
Дай ще трохи пожити,
Дату виберу сам.
Дай же нам порадіти
За онуків своїх,
Вічно хочется слухать:
«Діду, діду, ти мій!»
Як же вас не любити,
Щирі хлопці мої?
І за це треба жити,
Бо ви всі ще малі.
Онуки в нас натхнення,
Онуки в нас життя!
Хочу вас захиститі,
Як та квочка курча.
Дай ти, Боже нам миру,
Дай ти щастя нам всім.
Онукам - нашу віру,
Сльози радості в дім!

Другие статьи в литературном дневнике:

• 31.03.2026. ***
• 30.03.2026. ***
• 20.03.2026. Переводы
• 18.03.2026. ***
• 16.03.2026. ***
• 15.03.2026. ***