За кавою
Ти не дивився мені в очі,
не бачив смутку і жалю,
Чого я хочу і не хочу,
Чому що сили я люблю.
Твої пекельні рідні очі,
Твій погляд прикрий і сумний.
Ти завжди знав чого я хочу,
Але чомусь на це забив.
В словах я чула не довіру,
В думками сумнів перебрав,
Ми грали в «вірю і не вірю»,
А час минав, минав, минав…
Мені хотілося кричати,
в обійми кинутись твої,
Але доводилось мовчати,
бо так складається в житті.
Я сподівалась ти почуєш,
побачиш жаль і каяття,
На хвильку біль і сум відчуєш,
яким живе моя душа.
Але на разі не можливо
нам жити так, як ми жили,
Чекати можем тільки дива,
святої випивши води.
Думками поруч я з тобою
пірнаю в пекло і назад,
Я хочу спокою не болю,
не відчувати більше страх.
Повір, я не боюсь померти,
втрачати мій щоденний хист.
Прошу лиш будь завжди відвертий,
Не варто брати в руки спис.
Тебе побачила, згадала
часи коли я не страждала,
Коли в душі так не боліло,
давно так серце не тремтіло.
Я знаю я розчарувала,
як ти бажав я не кохала,
Але я знаю точно й вперто,
з тобою я була відверта.
Я часто щиро помилялась
і сорому я не цуралась,
Я визнаю що була винна,
а ще у тому не єдина.
Ти не один будуєш світ,
ти не один плекаєш мрію,
Ти не один живеш життям
де помиляються обидва.
Мені боліло до крові,
мені боліло аж до смерті,
В моїй душі самі дірки,
не залатати їх цементом.
Мети не маю я карати,
доводити чи воювати,
Лиш хочу спокою і дива,
і щоб у серці не боліло.
Коли?
Буває серце тихо плаче
І тихим шепотом тебе дурачить,
Що все пройде, розтане, просто зникне,
Це все брихня і болю не уникнеш.
-Коли переболить? - себе питаєш,
У тиші відповідь нестримно так чекаєш,
А час спливає так жорстоко і повільно,
Що ти не можеш більше жити вільно.
Стає так тихо, наче ти в могилі,
А намагання наче марні і безсилі.
Ти розучився посміхатись мрії,
Не відчуваєш подиху надії.
Чекаєш завтра, раптом все мине
І ти забудеш про жорстоке і сумне.
Розплющиш очі ти одного разу
І не відчуєш до життя відрази.
Ти будеш жити просто, як колись
В країні де не буде горя й сліз,
В тим місці сум такий малий,
Його не видно в розмаїті мрій.
Де ти кохаєш, дихаєш, живеш,
Не маєш ворогів і все ж,
Одної думки мабуть недостатньо,
Щоб пережити все оте безладдя,
Щоб пережити всі розчарування,
Сумні хвилини і часи страждання.
Коли мене? Коли переболить?
Питання забирають кожну мить,
А сподівання, як майстерний кат,
В душі наводить свій пекельний лад.
Ти знаєш все мине, та все ж коли?
Ти знов побачиш ті чарівні сни,
Де квітне світ в любові і добрі,
Де буде легко дихати тобі.
Коли ти прокидатимешся зранку,
Від ніжності казкового світанку,
А серце буде мирно і повільно,
Нести любов у світ де все нестримно.
Сандалі
Я хочу тиші, спокою і миру,
А ще я хочу щоб у серці не боліло.
Я хочу знов відчути подих вітру,
В якому воля мандруватиме по світу.
Я хочу все забути і почати знов
В чарівнім світі де загублена любов,
Не знає меж, кордонів і умов,
Хіба не так живе в душі любов?
Вона не пропонує, не примушує, ні нищить,
Вона лиш сподіванням марним душить,
Вона навчилася терпіти і любити
І глибоко в душі печаль носити.
Мені болить так глибоко й відверто,
На жаль не знаю, як з життя це стерти.
Я хочу все забути, просто жити
І більше це кубло не ворушити.
Я хочу вільно рухатись і вільно бути,
У мене є мета тебе забути.
Не знаю як і що чекає далі,
Я йду вперед нехай порву сандалі.
Життя весь час мені малює шлях,
А я блукаю одягнувши білий стяг.
Без тебе боляче, душа кипить,
Але з тобою серце не болить, лише на мить.
А потім спогади, образи, гидь.
Так я заплуталась в житі своїх валіз
Не рахувала виплеканих сліз.
І я не знаю як то буде далі
Але я не зніму свої сандалі.
Сон
Заплющую очі, впадаю у сон
І ніч з;їдає між нами кордон,
Не має межі між тобою і мною,
Я можу до тебе торкнутись рукою
я бачу твою щиру усмішку,
Вона зігріває, як сонечко в літку
Дивлюсь в твої очі, безкрайні як море,
безмежно щасливі , як небо прозорі.
В долонях стискаєш ти моє серце,
Можливо воно все і ще б;ється.
Скажи чи живе воно чи співає,
Чи вже взагалі надії не має?
Не хочу я вірити, що все випадково
І доля не склала плана якого
І випадок цей просто забава,
В якому на грам змісту не має,
Чому кожен крок мій тепер не доречний,
Я стала слабкою, не мов я малеча,
То щастя безмежне мене накриває,
Ще мить і дощем мій світ поливає,
Чому відчуття, що мене підірвало
І крихти мене по землі розкидало.
Чому ти думки мої не читаєш,
Чому ти нічого про мене не знаєш?
На всі ці питання сама відповім
В душі твоїй місця лишилось війні.
Закінчилась ніч, я день починаю,
Думками з тобою новий світ відкриваю.
Безсонна ніч
Як тяжко тебе хотіти тут і зараз,
і навіть не доторкнутися до тебе.
Я на яву тебе не бачив,
но відчуваю запах твій —
він слабко терпкий, як на мене.
Я на яву тебе не бачив,
но чув твій голос — цей тембр, це ваніль.
Я відчуваю нашу близькість,
і доторки твої — вони як сонце,
такі гарячі промені
торкаються мої вуста.
Тебе я так чекаю:
твій подих,
твоє тепло,
твоє бажання нас зробити краще.
Любов, кохання —
наша праця,
спільна праця нашого злиття.
Я признаюся тобі в коханні тобі,
почуй мене - тобі .
Не має більше нікого, тільки ти.
Я на яву тебе не бачив,
без сумніву, душа твоя — моя.
Це не кайдани, ні, бо моя душа — твоя.
Я відчуваю злиття наше.
Твої обійми — вони як ніжний захист,
підтвердження любові.
Від них в середині
все тане, а тіло судомою бере.
Я відчуваю нашу близькість
і обійми твої —
вони пронизують моє тіло теплом.
Я не боюся про це казати,
я навіть готовий це прокричати.
Мені не соромно признатись:
любов — найважливіше в моєму житті.
Коли береш — обожнюю,
коли ти віддаєш — давати я люблю, і навіть трішки більше.
Твій дотик,
твоя турбота
і навіть подих твій —
я відчуваю.
Безсонна ніч.
Я на яву тебе не бачив,
но чув твій голос —
і цього достатньо,
бо з цих пір ти і тільки ти …
Подаруй мені свій всесвіт,
А я натомість віддам тобі свій.
Ми пристрасно
В ньому купатися будем,
І нас ні хто не зупинне,
Коли з;єднаємось
В єдине.
Подаруй мені свій всесвіт,
А я натомість віддам тобі свій.
Я блаженно
Буду дбати про тебе.
Я ніколи нікому,
Почуй мене,
Тебе не віддам.
Подаруй мені свій всесвіт,
А я натомість віддам тобі свій.
Ти, без сумніву, будеш кохати
І дбати про захист мене і тебе.
Подаруй мені свій всесвіт,
А я натомість віддам тобі свій.
Ти для мене —
Найбільша спокуса.
Я шепотом буду
Невпинно кричати,
Як обожнюю тільки тебе.
Подаруй мені свій всесвіт,
А я натомість віддам тобі свій.
Ми разом подолаємо все,
Навіть крихти печалі.
Я бажаю нам щастя,
В якому купатися будем.
І нас ніхто не зупинне,
Ти чуєш?
І нас ніхто не зупинне,
Коли з;єднаємось ми
Воєдино.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
