Рецензия на «Осiння мелодiя» (Виктория Лукьянова)

Якби ви знали, паничі,

Де люде плачуть живучи,

То ви б елегій не творили

Та марне Бога б не хвалили,

На наші сльози сміючись.

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились,

Найперші сльози; я не знаю,

Чи єсть у Бога люте зло!

Що б у тій хаті не жило?

А хату раєм називають!
Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам. /223/

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!
Мені аж страшно, як згадаю

Оту хатину край села!

Такії, Боже наш, діла

Ми творимо у нашім раї

На праведній Твоїй землі!

Ми в раї пекло розвели,

А в Тебе другого благаєм,

З братами тихо живемо,

Лани братами оремо

І їх сльозами поливаєм.

А може, й те ще... Ні, не знаю,

А так здається... сам єси...

(Бо без Твоєї, Боже, волі

Ми б не нудились в раї голі).

А може, й Сам на небесі

Смієшся, батечку, над нами

Та, може, радишся з панами,

Як править миром! Бо дивись,

Он гай зелений похиливсь,

А он з-за гаю виглядає

Ставок, неначе полотно,

А верби геть понад ставом

Тихесенько собі купають

Зелені віти... Правда, рай?

А подивися та спитай!

Що там твориться, у тім раї!

Звичайне, радость та хвала!

Тобі, єдиному, святому,

За дивнії Твої діла?

Отим-бо й ба! Хвали нікому,

А кров, та сльози, та хула,

Хула всьому! Ні, ні, нічого

Нема святого на землі...

Мені здається, що й самого

Тебе вже люди прокляли!
это - украинский язык. У Вас, так, подделка... или поделка...

Владимир Баев   07.04.2012 13:53     Заявить о нарушении
Дякую, Володимире, за Вашу думку. Проте, чи не могли б Ви пояснити детальніше: що саме не так? Буду дуже вдячна, адже я український філолог, тому завжди уважно слідкую за своїм викладом.

Виктория Лукьянова   07.04.2012 14:34   Заявить о нарушении
Как по-мне, то язык очень груб... "Скляні двері метрополітену, захлинаючись, ковтають та випльовують сотні людей. Метушня та торгівля. Торгівля та метушня. Лиш двоє чоловіків, віком десь під сорок, щось неквапно обговорюють, затовчені натовпом кудись під почорнілу, неохайну стіну підземного переходу.
- Куди ти задивився? – штовхнув один із них свого товариша.
Той проводжав поглядом вродливу молоду жінку:
- Гарна.
- Гарна, та не про тебе!
- То що, вже й не подивися?!
Молода чорнява жінка йшла повільніше, ніж диктував те натовп. Люди один за одним наздоганяли її і, обминаючи, не один посилав погляд у її сторону".

Может быть, я не прав...

Владимир Баев   07.04.2012 17:48   Заявить о нарушении

Перейти на страницу произведения
Перейти к списку рецензий на это произведение
Перейти к списку рецензий, полученных автором Виктория Лукьянова
Перейти к списку рецензий, написанных автором Владимир Баев
Перейти к списку рецензий по разделу за 07.04.2012