Я наразі обходжусь мінімумом простору й кількома деталями, щоб показати підземний Кенігсберг.Коли постає вибір: йти в правий, чи лівий бік, зразу виникає дежа вю: казка, пригодницький роман, одне слово, щось дитяче.Постмодерний якийсь ефект.Не знаю, як себе повів би хтось інший за таких обставин, але я повела себе так, як це можу я, а не хтось інший. Адже це всього лише поганий сон.І в той же час у романі це не сон.У романі треба завжди шукати інший шлях, третій, навіть коли їх усього два.
Сьогодні подумала, що можна було б завершити одну сюжетну лінію, потім іншу, і цим полегшити собі роботу. Але я так не робитиму, незважаючи на виснажливі переходи з одного часу в інший.Сьогодні мені снилося, що я опинилася у глибокому рову біля траси, по якій мчали машини, самоскиди і вантажівки, і чим довше я дивилась на ці машини, тим глибшим ставав рів і я не уявляла, як піднімусь цим крутим схилом. Я просто бачила звідти місце, куди хотіла потрапити.Насправді треба було прости йти отим ровом, не піднімаючись вгору, бо там беззахисність і жорстокість, там - не мій світ.
