Память про зиму У творчості я покладаюсь на пам"ять.Що залишиться - те й добре.Решта осяде деь у підсвідомості, як той орел, що після грози гнався за зайцем на схилі гори Магури, і ми, мокрі, радісні, що пережили увесь цей жах з громами і блискавками серед дерев, співчували дебелому зайчиськові.Він таки втік. Я думаю, що це був Вищий промисел.Такі речі не для дитячих очей.Кожен день ми ризикуємо власним життям, уникаємо смерті.І так звикли, що навіть не усвідомлюємо, до чого доторкнулись.Ця внутрішня черствість накладає відбиток на наші вчинки, і ось це справді засмучує.То неправда, що зараз я в своїй квартирі-фортеці.Я зараз переживаю весь жах покірної беззахисності істот, багато з яких просто не переживуть цієї зими.І мені холодно. © Copyright: Галина Пагутяк, 2012.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
