Горностай у снiгуДочка надіслала мені фото горностая, якого бачила недавно у снігу далеко від дому.Біле на білому.Вона досі пам"ятає, як eперше побачила цю чудову спритну істоту.Було їй років три або чотири.Ми вертались з прогулянки і побачил як біля критого сховища для льону мишкував горностай.Чомусь такі зустрічі запам"ятовуються на все життя. Три білі голуби, які кружляли над нами, коли ми сиділи на траві біля іржавої споруди, що подавала воду у колгоспні стайні.Орел, який полював на зайця.Мама-куниця, що переходила з дітьми дорогу.У траві вони нагадували купку боровиків.Твста веретільниwя, поворозник і полоз у лісі.Краса і грація, недоступні людям.Зафіксувати вдалося лише горностая, і то не того.Інші чудові видіння можно описати лише словами.Тисячі образів, які заслуговують на вічність, зберігаються в темних водах.Наостанок вони виринуть замість образів людей і розчиняться в містичному світлі небуття.Це і буде справедливість.Те, що серед людей не має жодної цінності, якраз найцінніше. © Copyright: Галина Пагутяк, 2012.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
