Рецензия на «22июля» (Светлана Давыденкова)

У селі, в якому я виріс, у 90-х роках кілька років підряд були чиїсь нашестя: то один рік було нашестя вовків зі степу, то на інший рік було нашестя сарани, то щури, то солдатики (комахи такі, червоні, чимось схожі на тарганів), то павуки, і ще якийсь рік - було нашестя мурахів... Усі ці нашестя таким же таємничим чином припинялися, як і почалися. Дуже нагадувало історію про єгипетські казні, коли Мойсей виводив ізраїльський народ із полону... Наразі роки таких нашесть припинилися. Але пам'ять про це залишилася. Звісно, кожному нашестю намагалися знайти логічне пояснення, і зробити усе можливе, щоби його позбутися. Вовків стріляли, комах та щурів труїли... Але привертає увагу не це. А те, що цілі полчища комах або щурів беруться нізвідки РАПТОМ. Раптом ні з того ні з сього їх одночасно багато. Тобто, до цього року вони плодилися собі тихенько, жили десь непомітно, а потім ні з того ні з сього - раз! - і їх дуже багато.

Але однозначно: якщо мурахів тягне у цей дім - то на голодне місце вони не підуть. Або можливий інший варіант: вони тікають від смертельної небезпеки.

Братислав Либертус Свидетель   10.01.2019 13:28   •   Заявить о нарушении