***На щоденник часу не залишається. А чи потрібен він у такому вигляді? Колись я вела одночасно два щоденники: один - для себе, інший - для іншої людини.Записи в них різнилися, наче писала їх не одна людина. Але це тільки я могла порівняти. Та ж людина читала тільки той щоденник, що був призначений для неї. З мого боку це було, наче я граю певну роль, можливо, хочу кращою виглядати в очах тієї людини. Насправді ж, не зовсім так. Щирою я була з нею, як і з собою. Просто кожну людину якісь певні речі зачіпають, якісь - ні. Пишучи щоденник для тієї людини, я намагалася вести розмову з нею про те, що могло хвилювати її, а не мене. Цікаво, чи зберігся той щоденник? Я намагалася щось з нього відтворити, але, мабуть, не справилася з цим. Чому так вважаю? Тому, що коли взяла до рук свій власний щоденник через багато років, то з"ясувалося, що я й десятої частини подій, відображених у ньому, вже не пам"ятаю. Втім, усе дуже швидко спливло в пам"яті, варто було погортати той зошит. © Copyright: Ирина Мадрига, 2009.
Другие статьи в литературном дневнике: |
