***Вперше за стільки років душа відкрилася до сонця, що сходить.Лише спів птахів, роса по коліна,туман під лісом і синюваті гори.Світ, який не змінюється, в якому я назавжди залишилася дитиною.Він мене приймає, захищає і відпускає.Мій вічний притулок, у ньому немає і ніколи не буде людей. © Copyright: Галина Пагутяк, 2012.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
