Дивитись на світ наче з вікна автобуса і знати, що ти не маєш іже до нього стосунку, і відчувати радість від того проминання.Не має значення, де ти - серед людей чи сама.Все одно тебе закриває невидимий щит і так було завжди, тільки ти про це не знала.
Власне через це світ намагається тебе позбутися: сипле піском в твоє скло, намагається злякати, звабити вже не грошима чи успіхом, а цікавим заняттям.
Мені подобалося завжди просто йти, не думаючи, куди й навіщо.Ось так я побувала в місці свого давнього сну: за полем і лісом покинуті будинки, навіть обриси ті самі.На заході, де влітку сідає сонце. Мене довго непокоїв той сон, в якому нічого не відбувалось.І тепер - так само.Тільки пласт чорної глини, нашпигованої скалками слюди, і кущик материнки край дороги.Материнка не росте в наших краях і глини такої я не бачила.Це може бути знаком того, що й інші сни стануть, можливо, колись реальністю.
