На МаковiяДощі як у Макондо, спека - теж.Коли ми всі зникнемо, залишиться хіба історія клімату. Зорепади, затемнення Сонця, викиди сонячної енергії, землетруси, тайфуни...Те, що мало б турбувати найбільше, нікого не обходить, бо здається несистемним, випадковим.Бо система має владу над людиною, применшує її значущість, вбиває її егоїзм.Треба вірити у Фатум, як вірили давні греки і люди часів бароко.Саме тоді людський Дух зумів піднятися високо- високо, кинувши виклик Невблаганності.Тепер він солодко спить,обпившись маковим настоєм. © Copyright: Галина Пагутяк, 2012.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
