Три дні подорожі, яку, можливо, й подорожжю не назвеш, а відвідинами друзів і рідних.
Борислав.Ностальгійно-пізнавальна екскурсія.Скрипіння дверей у зруйнованому адміністративному корпусі фарфорового заводу.Величезний зал з калюжами води і потрощеними стільцями, простенька капличка з вигорілими від сонця образками на прохідній, руїни, які могли б ідентифікувати лише археологи.А далі - заросла травою залізнична колія і два станційні будинки: один розвалений, інший - новенький.Колишні нафтові свердловини на подвір"ях, обшарпані будинки ззовні, але всередині чудово збереглись дубові сходи й паркет у вестибулі.Повно квітів, яблука просто на землі, циганське дівча в пишній білій сукенці, невідь чим заклопотані люди, що вважають непристойним посміхатися на вулиці.Під усім цим - порожнеча, нафта, газ, озокерити, отруєні потоки.Нафтові качалки нагадують цих людей з їхніми механічними рухами...
Врешті я почала шукати залізні стовпи, що підпирають бориславське небо.Їх залишилось усього два: чавунні ручної роботи, з будкою для переодягання електрика внизу, трохи вкриті іржею, бо простояли сто років під дощами, а дощі не завжди невинні й чисті.
