СамбiрМинуло вже багато часу,встигла забути про щоденник.Деякі речі випадають з життя, витіснені брутальним натиском реальності, хоча коли згадати Самбір з його дивовижною парафіяльною школою 18 ст, наповнену почасти бойківським дерев"яним причандаллям,вибіленим і вичищеним, з такими впізнаваними речами - маглівницею, терницею, маслянкою, ціпами й решетами, нецками...Гарне, веселе місто, з якого так легко доїхати до Львова, з темними старими садами і пагорбами, на яких стоять храми й просто гарні будинки.І було все добре, доки я не увійшла в бернардинський костел, перетворений на органний зал, де мене охопив крижаний холод, настільки пекучий і болісний, що я звідти відразу вибігла, геть перестрашена.Ніколи такого зі мною не траплялось.Наче атака привидів.То й не дивно: єзуїти міцно вкоренились у цьому місті й довго підбивали тутешній люд на авантюри, маніпулюючи свідомістю.А тепер ніхто про це не хоче знати, на історію Самбора накладено печать, хоча скільки таємниць могло б відкритись. © Copyright: Галина Пагутяк, 2012.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
