Добромильськi снiги

Так легко вчора занурилась в добромильські сніги, ніби повернулась додому,а попереднє життя було лише гостиною.Бо відтоді, відколи в цьому світі перестали розмовляти про шляхетність і вважати її чимось кумедним, краще б назавжди залишитись тут, де літає останній орел.Але як би там не було, мушу розриватись між двома світами,бо я не одержима.Бракувало чогось, зовсім трішечки, шоб перейти межу.Дунай я перейшла,межі -ні.Бо тоді цей нешляхетний світ просто залишиться без моєї опіки.
Замерзлі дерева, я їх бачила нераз, як і засипану-заметену дорогу, яку втоптати може лише велике горе чи велика нужда.Одначе тільки в Добромилі 1617 року вони мають сенс, передаючи весь безмір людської самотності.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 30.09.2012. Дарованi книги
• 29.09.2012. Меч Гамлета
• 26.09.2012. Молоко
• 24.09.2012. Добромильськi снiги
• 22.09.2012. Нелегiтимнiсть зла
• 20.09.2012. Мова птахiв
• 18.09.2012. Самбiр
• 05.09.2012. Маленьке бiле кошеня
• 02.09.2012. Простi речi
• 01.09.2012. Намалювати дверi