***Маю надію, що осінь нарешті мене вирве з тієї затхлої атмосфери літа, і наповнить дім свіжим повітрям.Відсутність самодисципліни, що не давала повноцінно працювати ціле літо, з"явиться знову, і я нарешті менш-більш регулярно навідуватиму Кенігсберг.Просто відчуваю його поклик, зелений зошит докірливо позирає на мене з хлібниці, вирізки з газет надійно сховані від котів, а я все думаю, чи зможу я доповнити згодом текст вкрай необхідними історичними деталями, чи нишпорити зараз по книгах.Але час у місті пролітає так швидко. Весь час думаю про кенігсбергзькі марципани, які вони.А заразом і про мигдаль.Смак дитинства, обірваного війною. Майже як у Пруста - тістечко "мадлен".У цьому щось є, чи, точніше, було.Риба, марципани,криваве кенігсбергське вино і поля з рівними рядками картоплі.Яка там земля під Кенігсбергом? © Copyright: Галина Пагутяк, 2009.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
