***

Непорушність зв"язків між людьми може засвідчити лише готовність разом померти.Якщо тобі пропонують смерть, значить, ти прийнятий остаточно.Така ситуація виникла раптом, коли я писала про купку загадкових людей, які риються в попелі зруйнованого замку, відшукуючи деталі колись цілісної системи.Можливо, це навіть машина, якийсь дуже коштовний винахід.Але логічніше було б, якби машина не потрапила до рук ворога.Що ж насправді робили ті люди, про яких розповідають свідки знищення Кенігсберга?Що могло не згоріти? І чи не могло це бути колективним божевіллям невеликого гурту людей, які потім безслідно зникли.З цього можна було б стулити черговий авантюрний роман і непогано розважити публіку.Однак від самого початку мені і в думках нічого такого не було.Не тому, що я зневажаю подібну літературу.Вона мене також розважає, як читача, але не стимулює думку.Навала таємниць, містики вже не викликає в людей такої невинної цікавості, перетворюючись на елемент побутової свідомості.Битви,потвори за участю примар героїв, розклонованих з нереального зразка - така нудота.Усе це проростає на руїнах знищеної культури, як на руїнах Карфагену.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 30.01.2010. ***
• 28.01.2010. ***
• 27.01.2010. ***
• 26.01.2010. ***
• 24.01.2010. ***
• 23.01.2010. ***
• 22.01.2010. ***
• 20.01.2010. ***
• 19.01.2010. ***
• 17.01.2010. ***
• 16.01.2010. ***
• 14.01.2010. ***
• 12.01.2010. ***
• 11.01.2010. ***
• 10.01.2010. ***
• 09.01.2010. ***
• 07.01.2010. ***
• 06.01.2010. ***
• 05.01.2010. ***
• 04.01.2010. ***
• 03.01.2010. ***
• 01.01.2010. ***