Все ближче той час, коли я віч-на-віч зустрінуся з Близьким Сходом, про що навіть не могла мріяти ще рік тому.Колись у дитинстві зачитувалась історією мандрів Василя Григоровича- Барського.Де зараз ота книжка, не уявляю.Я побачу пустелю і море посеред землі.Не знаю, куди сягає моє коріння, але Схід завжди мене зачаровував, несамовито притягував до себе.Можливо, це тому, що я не люблю швидких змін, суєтності, надмірної цивілізованості, дріб"язковості. Те, що має значення на Заході, не має значення на Сході.
Кілька років тому мені приснився сон і вранці я написала "Розповіді прочанина", дуже дорогу для мене річ, алегорію свого життя.
Бездумні подорожі не для мене, як і гламурний туризм.Кожна моя мандрівка, навіть одноденна , дарує мені стільки думок, вражень, емоцій, скільки комусь не принесе навіть навколосвітня подорож.Мені нема потреби описувати ці мандри, вони так швидко входять в мою кров, що їх уже не відділити від себе.Усього треба в міру, це правда.Бо забагато подорожей це вже схоже на втечу.Їхати треба туди, куди проситься твоя душа. Тоді доля ласкаво дає тобі шанс здійснити мандрівку.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
