КайзервальдДивитися увечері з засніженого пагорба Кайзервальду на Підзамче, коли звуки губляться в м"якій холодній вовні небесних отар, що спустились на землю.Силуети собак на вечірній прогулянці виглядають наче маріонетки через повідки. Яке тут усе невпізнаване, як легко загубитись, незважаючи на кольорові розсипи вогнів і підсвічену телевежу на Високому Замку. Як воно було сто чи двісті років тому - можна уявити, прибравши вогні, залишивши лише кволі бліді вогники гасових ламп і свічок. Небо тоді б отримало зовсім інший колір, ставши з блідорожевого сірим.А решта все таке саме.Пронизливий холод в ногах, вологе повітря,думки про "Мисливців на снігу" Брейгеля. Згадалося щойно - студенткою я знайшла десь тут типово "брейгелівський пейзаж" - галявину, що закінчувалася крутим схилом, по краях якої росли невисокі дерева з круглими кронами.Тобто я відчула зв"язок між уявним і реальним пейзажем,і то було суто інтимне сприйняття, яке не знайшло розвитку, і врешті забулось, як те, що не можна передати словами. © Copyright: Галина Пагутяк, 2012.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
