Так рідко з"являюсь на люди, що на світському прийомі не впізнавала людей, що зі мною віталися.Ніби й своя, та не зовсім.Усі поважні, статечні, підлаштовувалися під інтер"єр і солідність заходу.Нудно було.Як ото Герману. Бракувало лише божевільного, що порушує спокій півоній у вазі.Такі асоціації виникли у мене аж вранці.Відчуття того, що у мене вкрали час, який я могла використати по-іншому, окрім усього.
Вираз обличчя давнього товариша, в якого кілька місяців тому раптово помер брат, був спокійний, але я відчувала, наскільки він глибоко переживає цю втрату.Не було потреби висловлювати своє співчуття - він бачив його.Кожна мить життя прозорою плівкою нашаровується на те, що я пишу і розчиняється в ньому.
