***

За тих кілька місяців я вже призвичаїлася до Кенігсберга, і коли чую це слово - перед очима міст на тлі будинків й вода. Так ніби я дивлюся на нього з іншого мосту.Важко визначити час: це ніби щось середнє. Я дуже легко уявляю собі ніч. міст, і людину, яка дивиться на палаюче місто.З цим все гаразд. І з будинком, де живе родина.Принаймні, я вже орієнтуюся в просторі настільки, щоб не загубитися в Кенігсберзі.Це ніби сцена чи кадр з кінофільму. Важливо те, що потрапляє в поле зору. Отак виглядає романний простір, який викликає в читача ілюзію безмежності.Немає жодної проблеми з декораціями чи спецефектами - ти створюєш їх за допомогою слів і намагаєшся додати якнайбільше реальності.Одне слово, ошукуєш імітацією життя. Мабуть тому Бог такий немилосердний до митців, відбирає у них людське щастя і зводить з розуму.
Але розширення свідомості, але свобода - вони компенсують твою іншість з надлишком.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 30.09.2009. ***
• 29.09.2009. ***
• 28.09.2009. ***
• 27.09.2009. ***
• 26.09.2009. ***
• 25.09.2009. ***
• 24.09.2009. ***
• 23.09.2009. ***
• 22.09.2009. ***
• 21.09.2009. ***
• 16.09.2009. ***
• 15.09.2009. ***
• 14.09.2009. ***
• 13.09.2009. ***
• 12.09.2009. ***
• 11.09.2009. ***
• 07.09.2009. ***
• 06.09.2009. ***
• 05.09.2009. ***
• 04.09.2009. ***
• 02.09.2009. ***
• 01.09.2009. ***