***

Добромиль оминув дощ.Уперше за сотні років в замку Гербуртів грала музика - народний гурт.Такі приємні музиканти, усміхнені, трохи хитруваті.Підлітки наче горобці на розвалених мурах,на столах їжа, яку готують бойки, знайома мені з дитинства, багато знайомих облич.Чудернацький чорний пес з білою латкою на грудях і білими лапками, а тому схожий на кота.
Але присутність чужих людей викликала в мене напруження, яке так і не спало до кінця.Я втомилась і вийшла з автобуса у Львові наче з маршрутки.Колись, можливо, я напишу книгу про Яна Щасного Гербурта, людину епохи Відродження.Тобто напишу обов"язково, якщо не помру.Бо насправді в цьому замку я була не в гостях, а вдома.
Згадала виноград, великий і чорний, який поспів у цих краях, колись з помірним кліматом.Тут по горах збереглись ще рештки садів, трохи здичавілих,за винятком горіхів.
Усе тут трохи здичавіле, але прекрасне.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 30.09.2009. ***
• 29.09.2009. ***
• 28.09.2009. ***
• 27.09.2009. ***
• 26.09.2009. ***
• 25.09.2009. ***
• 24.09.2009. ***
• 23.09.2009. ***
• 22.09.2009. ***
• 21.09.2009. ***
• 16.09.2009. ***
• 15.09.2009. ***
• 14.09.2009. ***
• 13.09.2009. ***
• 12.09.2009. ***
• 11.09.2009. ***
• 07.09.2009. ***
• 06.09.2009. ***
• 05.09.2009. ***
• 04.09.2009. ***
• 02.09.2009. ***
• 01.09.2009. ***