Осінь постійна, статечна, респектабельна.Вона впорядковує землю, обіцяє відпочинок й гарний теплий сон.Як сказав Шевченко: "Ми восени таки похожі хоч капельку на образ Божий".
А нині вона вдалася теплою й світлою, тільки я так мало нею втішаюся.Вже пізно, майже вночі сіла писати роман, і раптом чуже життя заговорило несподівано за себе, сколихнулось відчаєм нездійснених бажань, не захотіло бути просто статистом.Всі годинники Кенігсберга саме пробили полудень, і повітря порушило мирний плин буденної свідомості. Для того, щоб щось трапилося, потрібна тиша.
Можна звичайно робити стилізацію під ХІХ століття, заповнити простір речами, зниклими словами, досипати більше прянощів, зав"язнути як муха в меду в вітальнях пруських бюргерів, але для мене важливі саме такі моменти, коли людина починає себе усвідомлювати і бачить, який світ насправді, бачить зв"язки, що пронизують його, бачить тканину буття.Недаремно мене так завжди приваблювала екзистинційна проза.
