***Пізно увечері, коли вже не було ні на що сили, я розгорнула зошит і увійшла в чужий сон так легко й невимушено, наче у теплу воду ріки.Я стала спостерігати за кінцем світу, в якому падали зорі й розколювалось небо Канта.Це було справді дивовижно, і згодом я наважилась залізти в кишеню до Г. і вийняти у нього вату з вух, про яку він забув.Мені байдуже, чи комусь цікаво читати рефлексії відставного пруського офіцера й новоспеченого пруського поміщика, який вже не той і ще не інший.Прилучення до таїнства творення словами посилає всіх до дідька, як критиків, так і читачів, так і решту світу, в тому числі й жителів Калінінграда, які будуть тикати мене носом в текст і казати: " Що ж це ти написала, усе було не так!" Я, можливо, подумаю про це згодом.А може й ні. Єдина свобода на цьому світі - це свобода творця.Але творців катастрофічно бракує.Дехто навіть не здогадується про силу, котра дрімає в ньому, пробиваючись крізь сон життя. © Copyright: Галина Пагутяк, 2009.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
