***

Коли учора писала роман, сталося те, чого я не чекала.Порушилась сама композиція і похитнувся сюжет. Я просто не могла увійти в іншу реальність, набагато світлішу й кращу,й продовжила сон Германа.І загнала Германа теж під землю.Власне, для мене дуже важливий той епізод, на якому зав"язано було спершу увесь рома. Невідомі люди, які шось шукають в руїнах Кенігсберга,і вони, як розповідають, начебто втратили пам"ять. По суті, єдиний реальний факт.Потім ці люди так само раптово зникли, як і з"явились, і ніхто не знає, ким вони були. І це ніби вони змусили мене зробити те, чого я не збиралась робити. І це мені тішить, бо означає, що текст живий і сам себе створює.Тому ніколи не треба себе на догоду комусь підганяти.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 26.11.2009. ***
• 25.11.2009. ***
• 23.11.2009. ***
• 22.11.2009. ***
• 21.11.2009. ***
• 19.11.2009. ***
• 18.11.2009. ***
• 17.11.2009. ***
• 16.11.2009. ***
• 15.11.2009. ***
• 14.11.2009. ***
• 13.11.2009. ***
• 12.11.2009. ***
• 11.11.2009. ***
• 10.11.2009. ***
• 09.11.2009. ***
• 08.11.2009. ***
• 07.11.2009. ***
• 06.11.2009. ***
• 05.11.2009. ***
• 04.11.2009. ***
• 03.11.2009. ***