***Усе, що я не описую зараз, схоже на знаки, які вказують шлях до порятунку. Я теж себе рятую,бо залишатись на місці не можна. Людина повинна йти, навіть коли їй добре, навіть коли вона щаслива, бо завтра листя опаде й настане холод існування, і жодну мить не зупиниш, а якщо зупиниш, то вб"єш себе і її.Можливо, саме задля цього я й пишу, аби вийти з броунівського руху життя, маючи мету невиразну й нечітку, як туман,освітлений сонцем. Читати - це йти від книжки до книжки, писати - це теж саме. © Copyright: Галина Пагутяк, 2009.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
