***Місто я завжди бачу збоку, на відстані.Його межі мають бути чітко окреслені, і за них не варто переступати.Коли місто надмірно розростається, воно гине.Добре, коли є природні межі, тоді місто може існувати вічно.Взагалі міська культура зараз визначається рівнем комфорту, а не безпеки.Комфорт завжди обертається залежністю.Коли трапляється якась катастрофа, здичавіння набуває найбільш звироднілих форм.Тому треба покинути місто якнайшвидше.У мене в романі- дві моделі поведінки людини в умовах гинучого міста.Перша модель - втеча.Друга модель - тяжіння до центру, до серця міста.Ситуація нереальна,і незрозуміла, своєрідний акт самогубства.Але вона дає можливість краще пізнати людський феномен.Поки що я тільки наближаюся до цього, і треба наближатися дуже обережно. © Copyright: Галина Пагутяк, 2009.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
