Прозоре життяДерева просвічують наскрізь, бовтається останнє листя. Пам"ятаю, як минулого року довго не починалась зима і безлисті дерева виглядали мертвими. Що тільки не примариться з вікна.Коло змикається. Воно стало вужче. Багато людей відійшло від мене і теж наче мертві.Не хочеться їх завертати, бо мені все одно в інший бік.Вони туди не захочуть і я боюсь їм зашкодити.Це не сумно і не страшно.Це життя, яке я бачу в сукупності всіх його циганських шляхів і деталей.Свій безлюдний світ я можу наповнити вигаданими персонажами. © Copyright: Галина Пагутяк, 2012.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
