Дощ у Городку

Мені подобається подорожувати, бо це як гра в невидимку.У моїх поїздках є щось дитяче.Я знаю, що ніхто не ставитиметься до мене серйозно,і тому просто спостерігаю. Якщо захочу виявити себе, то почнеться промивання мізків і втратиться невинність сприйняття.Їхати вперше кудись з кимось - це те саме.Я повинна сама прокласти стежку.В мені прокидається інстинкт самозахисту і я жодного разу не втрапляла в халепу.І в мені також прокидається почуття довіри до світу і він розкривається переді мною.Отже, все гаразд.Якби ці відчуття перенести на щодень, мета моя була б досягнута. Але потрохи воно зрушується, хоча невідомо: може якогось дня я втрачу пильність Робінзона Крузо і стану жертвою людожерів.
Учора мене захопив дощ у Городку і пощастило купити синій просторий дощовик, що зразу звело нанівець всю мою мімікрію.Але все закінчилось добре.Вбога книгарня з попсовими дитячими книжечками і шпаргалками нагадала мені про культурний вакуум, в якому перебуває більшість українців.Неможливо все це наповнити, без того, щоб не вийти з гетто.
Серце Ягайла, поховане в тутешньому костелі, теж ув"язнене, теж у гетто.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 29.06.2012. Подорож
• 27.06.2012. Помилки
• 26.06.2012. Фашизм в Украiнi
• 24.06.2012. Гiпсовий рай
• 22.06.2012. Староста мостиський Гербурт
• 19.06.2012. Подих Гербурта
• 17.06.2012. Прохання мертвих
• 15.06.2012. Простiр
• 11.06.2012. Безпораднiсть
• 10.06.2012. Бен Гур
• 09.06.2012. Бiбрка
• 06.06.2012. Бiльгамес
• 04.06.2012. ***
• 02.06.2012. Дощ у Городку