ПростiрЗ вікна моєї львівської квартири погано видно небо.Нема неба - нема простору. Я завжди любила простір.В селі з порога видно гори, спускаєшся до річки - простір.Душа якось зразу втихомирюється. На другий день відриваєшся від міського життя й виходиш з клітки, відчуваєш, як з тебе виходить отрута.Робити щось на городі, або просто йти, впускати в себе думки.Я думала, що більшість з нас навіть не здогадуються про те, що у нас всередині є поле з родючою землею.Треба просто звільнити її від мертвеччини, і насіння само прилетить з неба. © Copyright: Галина Пагутяк, 2012.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
