Прохання мертвихНе знаю чому, але писання цього роману виснажує мене емоційно, ніби я опиняюсь на початку 17 соліття в Боневичах поблизу Добромиля і стаю активним учасником подій.І розповідаю цю історію людям,для яких вона більш зрозуміла, ніж моїм сучасникам.Боюсь, вона буде так само незрозуміла, як і моя історія про Кенігсберг.Я ніби пишу вістрям голки по живому тілі.Це вже не література.Я намагаюсь дати людям те, що їм непотрібно.Ні сьогодні, ні завтра, а післязавтра вже не буде людей.Воно не нагадує голівудські подорожі в часі і вже ж не костюмовані драми.Тут головне втримати себе в стані напіводержимості, пережити цю історію, і повернутись.Іноді мені здається, що я виконую прохання мертвих. © Copyright: Галина Пагутяк, 2012.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
