Интервью для украинского издания
Три варіанти для Узбекистану: вибори, заколот, ІДІЛ. Узбецький дипломат про наслідки смерті Іслама Карімова
25-річне правління узбецького президента, що закінчилося його раптовою смертю, відкрило для країни і всього регіону скриньку Пандори. Експерт стверджує: з ситуації можна вийти законним шляхом, будь-який інший варіант неминуче приведе до революції і повного хаосу
Алішер Таксанов працював у МЗС Узбекистану з 1994 по 1998 роки. Змушений був виїхати з країни в одну з країн Європи після переслідувань і погроз у 2006 році, які пішли за публікаціями про корупцію, тіньову економіку та функціонування узбецьких кланів вже як журналіст. У вигнанні став письменником і одним з найвідоміших експертів щодо рідної країні за кордоном.
В інтерв'ю НВ Таксанов розвіяв міфи про неминучий крах Узбекистану після смерті незмінюваного останні 25 років лідера Іслама Карімова і прорахував всі ймовірні варіанти розвитку подій.
- Наскільки правдива інформація про смерть Ісламу Карімова? Через два дні після її появи – уряд Узбекистану її спростовує, але доказів про те, що президент живий – не надає.
- З огляду на те, що 1 вересня – це День незалежності Узбекистану, в уряді можуть вважати, що оголошення про смерть глави держави в такий день – політично некоректне. Потрібно розуміти, як довго він керував країною і як це може травмувати почуття громадян.
Я думаю, після свята вони заявлять, що президент кілька днів перебував у комі, але помер. Тому, я вважаю, що інформація про смерть Карімова відповідає істині.
Може пожвавитися опозиція, є ісламський радикалізм, є опозиція за кордоном, є незалежні журналісти, знову ж таки за кордоном, які почнуть зловтішатися. Це природно, тому що помер диктатор. Незрозуміла реакція чиновників і силових структур, які 25 років перебували під ярмом однієї людини, на цьому виросло ціле покоління!
Тому позбутися такої людини раптом, ще й під свято – може бути сприйнято як погана прикмета. Можливо, тому вони з такої тактичної або стратегічної точки зору, зважаючи на менталітет, вирішили поки не оприлюднювати цю інформацію.
- Ви мене здивували згадкою опозиції. Невже в Узбекистані є опозиція?
- Офіційної опозиції, звісно, ніякої немає. Є радикальна підпільна ісламістська опозиція, і вона набуває обертів, особливо в густонаселеній Ферганській долині. Тільки в ІДІЛ з Узбекистану за різними даними МВС і СНБ виїхало більше 1,5 тисячі осіб.
- Які варіанти розвитку подій можна припустити? Наскільки відомо, обрати чи призначити наступника Іслам Карімов не встиг, тому всі говорять про неминучість дестабілізації.
- Офіційний наступник не був призначений. Тобто такого переходу, як у ситуації з Єльциним і Путіним – тут немає. Можливо, Іслам Карімов десь негласно і заявив про це, але офіційно такої інформації ніде не було.
Якщо говорити про формальний бік справи, згідно з 96-ою статтею Конституції, в разі, якщо президент не може виконувати свої обов'язки – його функції і повноваження переходять голові сенату Олима Мажліса Нигматулли Юлдашева. Правда, є обмеження в 3 місяці, протягом яких повинні бути проведені президентські вибори. Питання в тому, що сенат не є самостійною політичною одиницею. Вони не грали і не грають ніякої ролі в прийнятті рішень.
І тут виникає момент, коли багато осіб, які всі ці роки перебували під тиском, можуть сказати: «Послухайте, а наді мною вже нікого немає! Чому я не можу заявити свої права на владу?». Адже і Кабмін, і Конституційний суд, і парламент, і формальні політичні партії – всі вони боялися зайвий рух зробити. Тепер кожен може заявити про свої політичні претензії, багато хто має тисячі, десятки і сотні тисяч своїх прихильників або формальних членів.
Ідеальний варіант, що в результаті такого руху почнеться реальний демократичний процес. Всі ці лідери партій, рухів, голови певних держструктур, наприклад, парламенту і уряду, визнають право голови сенату на тимчасове виконання обов'язків президента і йдуть на реальні демократичні вибори.
Другий і вельми ймовірний варіант, це коли прем'єр-міністр Шавкат Мірзіяєв і Рустам Азімов не визнають владу голови сенату і почнуть особисту боротьбу за владу. Згадайте, як це відбувалося у Туркменістані, де голову парламенту заарештували, а члени Ради безпеки без будь-яких виборів призначили президентом Гурбангули Бердимухамедова.
Можна ж оголосити надзвичайну ситуацію, знайти сотню причин, за яких тимчасовим президентом призначити, наприклад, Мірзіяєва, тобто прем'єра, а той, використовуючи всі наявні ресурси, офіційно перемагає на виборах. Ці адміністративні ресурси напрацьовували 25 років і народ слухняно обере того, на кого вкаже прем'єр, тобто на себе.
А ось якщо почнеться міжкланова боротьба між Азімовим і Мірзіяєвим, а перший представляє потужний самаркандський клан, а другий – ташкентський, може початися такий розгардіяш, який виллється в повноцінну громадянську війну.
- Ви жодного разу не згадали голову Служби національної безпеки Рустама Іноятова, якого багато хто називав «другою людиною» в Узбекистані?
- Незважаючи на всю його всемогутність, йому вже 72 роки, він – військова людина і нічого не розуміє в економіці. Адже він звик боротися з опозицією, з терористами, і раптом доведеться вирішувати глобальні та господарські завдання?
У нього є бізнес, він робить дуже добрі гроші. До того ж, за ним є дуже великі гріхи, які йому можуть пригадати: тут і репресії, тут і розстріл в Андижані. До того ж він хворіє цукровим діабетом, у нього проблеми з серцем, навіщо йому ця біганина між кланами? Він і так нажив собі ворогів і ускладнювати життя своїх родичів, які займаються бізнесом – йому не потрібно. Років 10 тому він, можливо, ще й взявся б за це, а зараз ні.
- Наскільки реальна загроза великої війни в регіоні, в разі загострення цієї боротьби?
- Якщо почнеться громадянська війна або до влади прийде авторитарна людина – разом з сепаратизмом і ісламським фактором – у країні почнеться революція. Ферганська долина відійде практично відразу. Це розпалить всю Центральну Азію.
Ферганський клан після 1990 року взагалі був відсунутий від керування. А тут такий шанс на створення своєї держави, яке може захотіти об'єднатися з киргизьким Ошем, частиною Таджикистану, «плювати ми хотіли на цей Ташкент». Не забувайте, скільки серед них бойовиків з Таджикистану, до Афганістану – один перевал, ісламський рух – там буде просто пекло, ІДІЛ У Центральній Азії.
Непродуманий механізм відходу Карімова від влади може зіграти принцип доміно для всього регіону. Сподіваюся, що узбецькій еліті стане розуму уникнути такого сценарію – йдіть на вибори, змагайтеся, перемагайте.
- Який зовнішній фактор може надати найбільш серйозний вплив на вибір або визначення наступника? Чи все буде вирішуватися винятково всередині країни?
- Винятково внутрішні. Росія ніяк не вплине: військової бази – немає, російськомовного населення – мінімум.
Американську базу Карімов вигнав ще в 2005-м, після андижанської різанини. Підозрював що то була справа рук США.
В Європі Карімов тет-а-тет вирішував питання безпеки своєї родини, своїх дочок.
- Яким чином? Ходили чутки, що Карімов може передати владу саме дочкам.
- Його старша дочка Гульнара перебуває в міжнародному розшуку за корупційні злочини. У неї заморозили на рахунках більше мільярда доларів, плюс ще те не розкрите, але перебуває під контролем ЦРУ. Там мільярди і мільярди, навіщо їй політика, щоб все це розкрилося?
Молодша дочка Лола дуже рідко буває в Ташкенті, весь час проводить у США. У неї там особняк вартістю в $58 млн, а в Узбекистані – велика транспортно-логістична компанія, яка приносить не мільйони доларів щомісяця. Тільки одна компанія такі гроші приносить, не кажучи вже про інші проекти! Чи потрібно їй сунутися в Узбекистан, щоб розв'язувати якісь глобальні проблеми, які вона в принципі не потягне? Вона красувалася на світських раутах, ніякого авторитету і досвіду роботи з людьми у неї немає.
- Що взагалі відомо про першу дружину Карімова і його першого сина Петра?
- Петро – мій однокурсник. Його матір – Наталя Кучмі – була науковим секретарем Ботанічного саду. Свм Петро спочатку працював у Ташкенті в Єкономічному уніеврситеті, потім служив в армії, працював у Санкт-Петербурзі. його доля мені невідома. Його мати - і перша дружина Карімова – померла кілька років тому.
- Наскільки сильно на ситуацію може вплинути ісламський фактор, про який ви згадували?
- Звісно, силові структури поки що тримають її під контролем. Але величезна кількість релігійних людей давно перестали довіряти владі. В разі чого, вони послухають неформальних лідерів, яких багато особливо у Ферганській долині. Накажуть ігнорувати або бойкотувати вибори, або створювати свою партію і висувати кандидатів – вони цього вимагатимуть.
Є ще фактор сепаратизму. Наприклад, таджикомовні регіони – Бухара, Самарканд, Джизак – захочуть автономії або приєднання до Таджикистану. А це високоефективні регіони, вони самотужки заробляють гроші і не беруть нічого з бюджету. Є Хіва і Ургенч, які й до цього не особливо претендували на солідарність з рештою Узбекистану. Зараз вони взагалі можуть сказати: «Ми йдемо».
- Наскільки можуть вплинути на розгойдування ситуації прикордонні конфлікти з тим0таки Таджикистаном?
- Узбекистан за часів Карімова взагалі мав дуже погані відносини і з Киргизстаном, і особливо з Таджикистаном. Зараз багато хто сподівається, що зі смертю Карімова, можливо, це був тільки особистісний фактор, почнуть співпрацювати, проводити більш-менш м'яку політику на кордоні, врегульовувати міграцію і обмін товарами. Можливо, нарешті, врегулюють питання водних ресурсів, тому що це весь час доводить мало не до війни.
Другие статьи в литературном дневнике:
