Три варіанти для Узбекистану: вибори, заколот, ІДІЛ. Узбецький дипломат про наслідки смерті Іслама Карімова
25-річне правління узбецького президента, що закінчилося його раптовою смертю, відкрило для країни і всього регіону скриньку Пандори. Експерт стверджує: з ситуації можна вийти законним шляхом, будь-який інший варіант неминуче приведе до революції і повного хаосу
Алішер Таксанов працював у МЗС Узбекистану з 1994 по 1998 роки. Змушений був виїхати з країни в одну з країн Європи після переслідувань і погроз у 2006 році, які пішли за публікаціями про корупцію, тіньову економіку та функціонування узбецьких кланів вже як журналіст. У вигнанні став письменником і одним з найвідоміших експертів щодо рідної країні за кордоном.
В інтерв'ю НВ Таксанов розвіяв міфи про неминучий крах Узбекистану після смерті незмінюваного останні 25 років лідера Іслама Карімова і прорахував всі ймовірні варіанти розвитку подій.
- Наскільки правдива інформація про смерть Ісламу Карімова? Через два дні після її появи – уряд Узбекистану її спростовує, але доказів про те, що президент живий – не надає.
- З огляду на те, що 1 вересня – це День незалежності Узбекистану, в уряді можуть вважати, що оголошення про смерть глави держави в такий день – політично некоректне. Потрібно розуміти, як довго він керував країною і як це може травмувати почуття громадян.
Я думаю, після свята вони заявлять, що президент кілька днів перебував у комі, але помер. Тому, я вважаю, що інформація про смерть Карімова відповідає істині.
Може пожвавитися опозиція, є ісламський радикалізм, є опозиція за кордоном, є незалежні журналісти, знову ж таки за кордоном, які почнуть зловтішатися. Це природно, тому що помер диктатор. Незрозуміла реакція чиновників і силових структур, які 25 років перебували під ярмом однієї людини, на цьому виросло ціле покоління!
Тому позбутися такої людини раптом, ще й під свято – може бути сприйнято як погана прикмета. Можливо, тому вони з такої тактичної або стратегічної точки зору, зважаючи на менталітет, вирішили поки не оприлюднювати цю інформацію.
- Ви мене здивували згадкою опозиції. Невже в Узбекистані є опозиція?
- Офіційної опозиції, звісно, ніякої немає. Є радикальна підпільна ісламістська опозиція, і вона набуває обертів, особливо в густонаселеній Ферганській долині. Тільки в ІДІЛ з Узбекистану за різними даними МВС і СНБ виїхало більше 1,5 тисячі осіб.
- Які варіанти розвитку подій можна припустити? Наскільки відомо, обрати чи призначити наступника Іслам Карімов не встиг, тому всі говорять про неминучість дестабілізації.
- Офіційний наступник не був призначений. Тобто такого переходу, як у ситуації з Єльциним і Путіним – тут немає. Можливо, Іслам Карімов десь негласно і заявив про це, але офіційно такої інформації ніде не було.
Якщо говорити про формальний бік справи, згідно з 96-ою статтею Конституції, в разі, якщо президент не може виконувати свої обов'язки – його функції і повноваження переходять голові сенату Олима Мажліса Нигматулли Юлдашева. Правда, є обмеження в 3 місяці, протягом яких повинні бути проведені президентські вибори. Питання в тому, що сенат не є самостійною політичною одиницею. Вони не грали і не грають ніякої ролі в прийнятті рішень.
І тут виникає момент, коли багато осіб, які всі ці роки перебували під тиском, можуть сказати: «Послухайте, а наді мною вже нікого немає! Чому я не можу заявити свої права на владу?». Адже і Кабмін, і Конституційний суд, і парламент, і формальні політичні партії – всі вони боялися зайвий рух зробити. Тепер кожен може заявити про свої політичні претензії, багато хто має тисячі, десятки і сотні тисяч своїх прихильників або формальних членів.
Ідеальний варіант, що в результаті такого руху почнеться реальний демократичний процес. Всі ці лідери партій, рухів, голови певних держструктур, наприклад, парламенту і уряду, визнають право голови сенату на тимчасове виконання обов'язків президента і йдуть на реальні демократичні вибори.
Другий і вельми ймовірний варіант, це коли прем'єр-міністр Шавкат Мірзіяєв і Рустам Азімов не визнають владу голови сенату і почнуть особисту боротьбу за владу. Згадайте, як це відбувалося у Туркменістані, де голову парламенту заарештували, а члени Ради безпеки без будь-яких виборів призначили президентом Гурбангули Бердимухамедова.
Можна ж оголосити надзвичайну ситуацію, знайти сотню причин, за яких тимчасовим президентом призначити, наприклад, Мірзіяєва, тобто прем'єра, а той, використовуючи всі наявні ресурси, офіційно перемагає на виборах. Ці адміністративні ресурси напрацьовували 25 років і народ слухняно обере того, на кого вкаже прем'єр, тобто на себе.
А ось якщо почнеться міжкланова боротьба між Азімовим і Мірзіяєвим, а перший представляє потужний самаркандський клан, а другий – ташкентський, може початися такий розгардіяш, який виллється в повноцінну громадянську війну.
- Ви жодного разу не згадали голову Служби національної безпеки Рустама Іноятова, якого багато хто називав «другою людиною» в Узбекистані?
- Незважаючи на всю його всемогутність, йому вже 72 роки, він – військова людина і нічого не розуміє в економіці. Адже він звик боротися з опозицією, з терористами, і раптом доведеться вирішувати глобальні та господарські завдання?
У нього є бізнес, він робить дуже добрі гроші. До того ж, за ним є дуже великі гріхи, які йому можуть пригадати: тут і репресії, тут і розстріл в Андижані. До того ж він хворіє цукровим діабетом, у нього проблеми з серцем, навіщо йому ця біганина між кланами? Він і так нажив собі ворогів і ускладнювати життя своїх родичів, які займаються бізнесом – йому не потрібно. Років 10 тому він, можливо, ще й взявся б за це, а зараз ні.
- Наскільки реальна загроза великої війни в регіоні, в разі загострення цієї боротьби?
- Якщо почнеться громадянська війна або до влади прийде авторитарна людина – разом з сепаратизмом і ісламським фактором – у країні почнеться революція. Ферганська долина відійде практично відразу. Це розпалить всю Центральну Азію.
Ферганський клан після 1990 року взагалі був відсунутий від керування. А тут такий шанс на створення своєї держави, яке може захотіти об'єднатися з киргизьким Ошем, частиною Таджикистану, «плювати ми хотіли на цей Ташкент». Не забувайте, скільки серед них бойовиків з Таджикистану, до Афганістану – один перевал, ісламський рух – там буде просто пекло, ІДІЛ У Центральній Азії.
Непродуманий механізм відходу Карімова від влади може зіграти принцип доміно для всього регіону. Сподіваюся, що узбецькій еліті стане розуму уникнути такого сценарію – йдіть на вибори, змагайтеся, перемагайте.
- Який зовнішній фактор може надати найбільш серйозний вплив на вибір або визначення наступника? Чи все буде вирішуватися винятково всередині країни?
- Винятково внутрішні. Росія ніяк не вплине: військової бази – немає, російськомовного населення – мінімум.
Американську базу Карімов вигнав ще в 2005-м, після андижанської різанини. Підозрював що то була справа рук США.
В Європі Карімов тет-а-тет вирішував питання безпеки своєї родини, своїх дочок.
- Яким чином? Ходили чутки, що Карімов може передати владу саме дочкам.
- Його старша дочка Гульнара перебуває в міжнародному розшуку за корупційні злочини. У неї заморозили на рахунках більше мільярда доларів, плюс ще те не розкрите, але перебуває під контролем ЦРУ. Там мільярди і мільярди, навіщо їй політика, щоб все це розкрилося?
Молодша дочка Лола дуже рідко буває в Ташкенті, весь час проводить у США. У неї там особняк вартістю в $58 млн, а в Узбекистані – велика транспортно-логістична компанія, яка приносить не мільйони доларів щомісяця. Тільки одна компанія такі гроші приносить, не кажучи вже про інші проекти! Чи потрібно їй сунутися в Узбекистан, щоб розв'язувати якісь глобальні проблеми, які вона в принципі не потягне? Вона красувалася на світських раутах, ніякого авторитету і досвіду роботи з людьми у неї немає.
- Що взагалі відомо про першу дружину Карімова і його першого сина Петра?
- Петро – мій однокурсник. Його матір – Наталя Кучмі – була науковим секретарем Ботанічного саду. Свм Петро спочатку працював у Ташкенті в Єкономічному уніеврситеті, потім служив в армії, працював у Санкт-Петербурзі. його доля мені невідома. Його мати - і перша дружина Карімова – померла кілька років тому.
- Наскільки сильно на ситуацію може вплинути ісламський фактор, про який ви згадували?
- Звісно, силові структури поки що тримають її під контролем. Але величезна кількість релігійних людей давно перестали довіряти владі. В разі чого, вони послухають неформальних лідерів, яких багато особливо у Ферганській долині. Накажуть ігнорувати або бойкотувати вибори, або створювати свою партію і висувати кандидатів – вони цього вимагатимуть.
Є ще фактор сепаратизму. Наприклад, таджикомовні регіони – Бухара, Самарканд, Джизак – захочуть автономії або приєднання до Таджикистану. А це високоефективні регіони, вони самотужки заробляють гроші і не беруть нічого з бюджету. Є Хіва і Ургенч, які й до цього не особливо претендували на солідарність з рештою Узбекистану. Зараз вони взагалі можуть сказати: «Ми йдемо».
- Наскільки можуть вплинути на розгойдування ситуації прикордонні конфлікти з тим0таки Таджикистаном?
- Узбекистан за часів Карімова взагалі мав дуже погані відносини і з Киргизстаном, і особливо з Таджикистаном. Зараз багато хто сподівається, що зі смертю Карімова, можливо, це був тільки особистісний фактор, почнуть співпрацювати, проводити більш-менш м'яку політику на кордоні, врегульовувати міграцію і обмін товарами. Можливо, нарешті, врегулюють питання водних ресурсів, тому що це весь час доводить мало не до війни.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
